Один із найочевидніших парадоксів сучасності полягає в тому, що всі ми маємо безліч претензій до мас-медіа, готові їх невпинно критикувати і лаяти, натомість саме в мас-медіа ми так відчайдушно шукаємо відповіді на свої питання, тобто маємо постійну потребу в них. Обидві тези цього парадоксу можна обґрунтувати досвідом масової комунікації ХХ-ХХІ століть та пояснити науковою традицією дослідження ЗМК. Давайте будемо відвертими: чимало в діяльності сучасних мас-медіа є недосконалим, неефективним, неправильним із багатьох причин, натомість мас-медіа володіють величезними ресурсами, чим і обумовлюється високий рівень очікувань і, відповідно, претензій до них.
Уже понад десятиліття журналістиці передрікають смерть, швидку і незворотну. На правду, мас-медіа об’єктивно знаходяться у системній кризі, стикаються з неоднозначними проблемами економічного, політичного, технологічного, світоглядного порядку, самотужки, почасти наосліп та несвідомо випрацьовують нові комунікаційні алгоритми. І продовжують жити, перетворюючи припущення про неминучий кінець ЗМІ на прогноз, втілення якого постійно відкладається. І це тішить: у журналістики майбутнє є, як і є необхідність вдосконалювати себе.
Охочих сьогодні «вистрибнути» на авансцену інформаційного простору та закріпитися на ній надовго – вдосталь: нові медіа, соціальні мережі, блогери, месенджери, генератори новин… Усі вони, дивлячись правді в очі, успішно виборюють перемогу у традиційних ЗМІ за увагу аудиторії. Проте, висновок щодо кінця класичної журналістики – чи то в короткотерміновій, чи то довготерміновій перспективі – не випливає з цього факту.
Новітні технології та форми комунікації принципово змінили все в нашому житті, не оминувши, звісно, і журналістику. Однак розквіт блогосфери, Твітер і Фейсбук основ журналістської практики загалом не похитнули. Ось думка, що належить професору журналістики Стаффордширського університету М. Темплу, з цього ж кола міркувань: «Майбутнє здоров’я онлайн-газет залежить від одного – від контенту. Не мільйона блогерів, що лепечуть у кіберпросторі, а чітких коментарів та аналізу, які стикнулися із суворістю добре відшліфованого видавничого процесу. Це століттями було Унікальною Властивістю Продукції для газети й залишиться таким у майбутньому, чи то в друкованій формі, чи то в онлайн-формі, або через нові технології, які ще будуть винайдені»[1]. Навздогін сказаному ще одна цитата, тепер В. Донсбаха, професора з Дрездена: «Завдяки новим технологіям журналісти у своїй діяльності стали більш гнучкими та незалежними, оскільки більше часу мають на власне пошук і збирання інформації. Вони можуть у досить короткий час розробити нову тему та винести її на розгляд громадськості, підкріплювати свої суб’єктивні спостереження за допомогою систематичних даних, а також перевіряти твердження різноманітних суспільних акторів на істинність»[2].
Нові умови вимагають підвищення рівня професіоналізму медійників. А як інакше? Ми вступили в «епоху знання», за влучним та безкомпромісним висловом Олвіна Тоффлера, і тепер мусимо, рухаючись вперед, підніматися вгору, напрацьовувати нові фахові навички, підвищувати рівень компетентності, освоювати нові горизонти знань. Неефективні форми журналістської роботи, інертність кадрів, ігнорування якісної журналістської освіти, соціальна пасивність редакційного колективу – шлях, на якому всі сподівання назавжди залишаться марними. Журналістський успіх зараз підривається самими журналістами, що мають спротив до новацій, експериментування, переборювання себе, адже сьогодні життя розвивається за правилами метаморфоз: «Чим більш дивною видається комбінація, тим унікальнішим є результат. Сьогодні реальність закликає нас міксувати те, що існує, аби отримати щось надзвичайне: погляньте на edu-tainment, caffe-latte, корпорації-університети, info-tainment, курси-на-відстані, візуальну ергономіку, психо-лінгвістику, біо-технології, і-пошту, анти-бактеріальний одяг, джин-тонік тощо. Деякі з цих речей настільки нові, що ми навіть не маємо для них назв, а, між тим, вони існують»[3].
Професіоналізація торкнулася також аудиторії мас-медіа. Медіаграмотність сьогодні така ж звична річ, як мовна чи комп’ютерна грамотність, а медіаекологія, безпечне споживання інформації, не менш важлива, аніж правильне харчування та здоровий спосіб життя. Медіаграмотність як стратегія адекватного розуміння мас-медіа – це вміння прочитувати наміри виробника медіапродукції; розпізнавати пропаганду, цензуру, ангажованість, маніпулятивні технології; оцінювати компетенцію комуніканта; визначати вплив медіавласності на контент ЗМІ; ідентифікувати цінності, що репрезентуються виданням; вміти приймати власні рішення на основі отриманого від мас-медіа досвіду. Медіаспоживання має балансувати на межі медійного (опосередкованого) та особистого (безпосереднього) досвіду. Таке балансування дає можливість порівнювати факти, оцінки, позиції та формувати більш адекватне розуміння соціальних явищ і процесів, а плюралізм ЗМІ – засіб профілактики маніпулювання суспільною свідомістю. Тож підвищення рівня освіченості аудиторії – перспектива ЗМІ, які безальтернативно змушені рости над собою, ставати сильним полем, корисним для суспільства.
Журналістика як царина професійної високотехнологічної інформаційно-комунікаційної діяльності з кількасотлітнім досвідом має високий рівень як претензій, так і вітальної сили. І нинішня криза – час її продуктивних змін.
Трансформації нині торкнулися усієї товщі соціального життя. Світ в умовах кризи – це нестабільність, втрата звичних координат, усталених правил і законів, конфлікт інтересів. Людина в умовах кризи вимушена приймати рішення швидше, враховувати більше параметрів, вирішувати нестандартні задачі, занурюватись у незвичні для себе сфери діяльності. Соціум, адаптуюючись до шалених темпів оновлення, потребує у зв’язку з цим орієнтирів, моделей, матриць, що забезпечать бачення світу. Це слід тлумачити як хорошу новину для журналістики, адже її здатність доносити до широкої громадськості оперативну, об’єктивну, точну, контраверсійну, актуальну, різносторонню інформацію як ніколи на часі: «Майбутнє популярних ЗМІ в тому, аби стати провайдерами надійної інформації, що містить суспільний інтерес», – наголошує вже згадуваний професор М. Темпл[4].
Отже, інформація та комунікація в умовах інформаційного суспільства – стратегічний ресурс, а здатність визначати бачення реальності – ключ до управління і людиною, і суспільством. Мас-медіа за своєю природою та узвичаєними соціальними правилами мають таку здатність із двох причин: вони спостерігають реальність і репрезентують це спостереження аудиторії; вони можуть стати «голосом» зацікавлених соціальних сил та репрезентувати їхнє бачення дійсності. Перший аспект стосується іманентної здатності мас-медіа володарювати, викликати суспільні настрої, уявлення, реакції чи дії. Другий описує зовнішню піддатливість мас-медіа владним претензіям соціальних еліт. Для України більш актуальною є зовнішня сторона влади мас-медіа, адже власники сприймають ЗМІ як джерело політичного капіталу, а контроль мас-медіа – одна з умов соціальної та політичної сили. І якщо у першому випадку медіа прагнуть зібрати аудиторію, завоювати її довіру, стати авторитетом і через інформування організувати її бачення реальності, то друга дорога веде мас-медіа до продуманого, організованого, сфокусованого маніпулятивного впливу на громадськість. Загалом мас-медіа – потужна система влади[5] [5].
Питання стоїть так: або влада в руках мас-медіа, або вони її віддають і узалежнюються. Оскільки влада як така – конвенційна та передбачає домовленість, спираючись на досягнуту згоду, то мас-медіа впливають на суспільство, якщо воно погоджується з відповідною роллю ЗМІ. Ми як громадяни можемо своїм ставленням або штовхати медіа в обійми політики чи бізнесу, або підтримувати їхню незалежність своєю увагою та зацікавленістю в якісній журналістиці.
Локальні медіа невіддільні від загального мас-медійного поля, тож стикаються з тотожними викликами. Аби надихнути їх, надати впевненості в собі, замінити рух за інерцією на усвідомлюваний та мотивований поступ, ми узагальнили і систематизували сучасні наукові та професійні уявлення про діяльність регіональних медіа у форматі посібника. Журналісти, редактори, оглядачі, громадськість знайдуть тут критичні зауваження щодо роботи локальних медіа, опис моделей, за якими працюють сучасні ЗМІ, рекомендації для практичного застосування. Перед вами не ідеалістична утопія журналістського завтра, а реалістична картина журналістського сьогодення з конкретними рекомендаціями, що ґрунтуються на емпіричних спостереженнях та теоретичних знаннях закономірностей діяльності ЗМК.
Автори посібника переконані, що в умовах інформаційного суспільства мас-медіа – це потужна, розвинена, високотехнологічна, а тому – з необхідністю – професійна галузь діяльності. І задля реалізації в ній необхідні потужні, високотехнологічні, а тому – з необхідністю – професійні, знання правил, закономірностей, тенденцій розвитку цієї системи. Зібравши в одну книгу журналістські, наукові та експертні спостереження за системою мас-медіа, ми ділимося актуальними та продуктивними знаннями і досвідом щодо сучасної системи мас-медіа.
У кожного з нас свої рахунки з медіа. Для когось вони друг, а для когось – ворог. Однак, засуджуючи чи виправдовуючи ЗМІ, співпрацюючи з ними чи ігноруючи їх, кожен має розуміти, що медіа – потужний інструмент соціального, емоційного, інтелектуального впливу, що з однаковою силою здатен спричинювати як позитивні, так і негативні наслідки. Ці наслідки визначаються насамперед і переважно намірами комунікатора – журналіста, редактора, ЗМІ. А наміри – це відповідальність, і вона є завжди: і коли нею керуєшся, і коли про неї не знаєш, і коли нею нехтуєш. Про те, які бувають наміри у журналістики та до чого призводить їхня реалізація, ми й поговоримо.
ОЛЕНА ІВАНОВА
[1] Темпл М. Форум для психов и фашистов: спаситель популярной журналистики // Конец журнализма. Versіon 2.0. Индустрия, технология и политика / Под ред. А. Чарльза; пер. с англ. Е. Николаева. – Х.: Изд-во «Гуманитарный центр», Е. Н. Николаева, 2016. – С. 245–264; С. 254.
[2] Донсбах В. Журналіст // Публіцистика. Масова комунікація: Медіа-енциклопедія / За заг. ред. В. Ф. Іванова. – К.: Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2007. – С. 188–235; С. 202.
[3] Нордстрем К. А., Риддестрале Й. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта. – СПб.: Стокгольмская школа экономики, 2001. – С. 138.
[4] Темпл М. Форум для психов и фашистов: спаситель популярной журналистики // Конец журнализма. Versіon 2.0. Индустрия, технология и политика / Под ред. А. Чарльза; пер. с англ. Е. Николаева. – Х.: Изд-во «Гуманитарный центр», Е. Н. Николаева, 2016. – С. 245–264; С. 249.
[5] Іванова О. А. Медиаграмотность как коридор возможностей: от медиабезопасности до социальной активности // Діалог: Медіастудії. – 2014. – Вип. 18. – С. 196–207.