Погана робота журналіста часом справляє враження і на медіаграмотну аудиторію, і на експертне середовище як заангажована. Відповідні матеріали часто оцінюються як матеріали з ознаками замовності, або «джинса». І навіть щире обурення медійника у відсутності підстав для звинувачень не є переконливим, адже публікації з недотриманням стандартів повноти, балансу думок, посилання на джерела на рівні ефектів мало чим відрізняються від явної джинси. Тож політична боротьба на шпальтах місцевих ЗМІ часом виглядає як присутність інформаційної зброї в руках журналіста. Тож кордонів немає у разі, коли їх не хоче прокладати для себе журналіст. Піар та реклама за таких обставин охоче мімікрують під журналістику, прагнуть дотримуватись якомога точніше журналістських стандартів, досягаючи при цьому своїх автентичних цілей. Тож відсутність межі між журналістикою та іншими формами масової комунікації шкодить не лише авторитету конкретного медійника чи видання, а й галузі загалом, працюючи на корпоративні інтереси рекламістів і піарників.
Одеське видання «Таймер» негативізує українських патріотів, повністю нехтуючи при цьому стандартами журналістики, зокрема точністю, посиланням на джерела, контраверсійністю, використовує мову ворожнечі, навішує ярлики:
