Параграф 2. Пропаганда та переконання: чи є різниця?

Як тлумачити ситуацію, коли журналіст демонструє та просуває свої переконання? Чи можуть погляди визначати професійну діяльність за логікою «я так думаю, не брешу, не домовляюся зі своєю совістю, тож щиро демонструю прихильність до когось чи чогось»? Чи краще, коли журналіст перетворюється на бездушну холодну машину з виробництва новин?

Журналіст, насамперед, має опікуватися фактами та новинами, чого від нього й очікує аудиторія. Оскільки події, явища, процеси потребують розуміння, їх слід також коментувати й витлумачувати. Для цього медійники збирають коментарі, демонструють позиції сторін, залучають експертів, ініціюють публічні обговорення проблем, примушують владу відповідати за свої вчинки і бездіяльність тощо. Натомість інколи журналісти розуміють коментування як необхідність (чи право) висловлювати свою особисту точку зору. Це призводить до появи ангажованих публікацій. Якщо вони і не є замовними, по суті, все ж здатні виконувати таку функцію, бо відстоюють або позитивно описують певну позицію, що не дає підстав аудиторії сформувати неупереджене ставлення. Інколи бажання висловитися штовхає журналіста на шлях комунікації, де не потрібні посилання на джерела та не важливе розрізнення фактів і коментарів. За таких умов переконання виконують функцію пропаганди. Подібні матеріали підсилюють конфліктність у суспільстві, загострюють наявні проблеми, не даючи водночас жодних натяків на шляхи їхнього вирішення. Їх радо сприймає та частина аудиторії, яка розділяє погляди автора та прочитує меседжі як інформацію про факти, а не позиції, що не підкріплюються посиланням на джерела. Такі публікації також часто демонструють описану вже нами технологію «війни наративів».

«Прекрасним» прикладом такого матеріалу є публікація в ізмаїльській газеті «Курьер недели» під назвою «… И дым отечества нам пахнет керосином». Цитуємо: «Украинцы ищут любую лазейку, чтобы только вырваться в цивилизованный мир из царства свободы, демократии и европейского выбора»; «Кстати, мой однокурсник, подавший документы на получение румынского паспорта, – не самый бедный человек. У него – хорошая должность в частной компании. И, соответственно, хорошая зарплата. Была… После Майдана его доходы упали в два раза, так что торжество свободы и достоинств» он, что называется, почувствовал на собственной шкуре».

Цілу низку прикладів у цьому контексті надає нам одеська газета «Чорноморські новини», зокрема її постійний автор Леонід Заславський, який охоче коментує міжнародні відносини, внутрішню та зовнішню політику України, події в РФ тощо, вдаючись при цьому до далеких історичних паралелей та асоціацій, різких оцінок, широких узагальнень, одіозних висновків, орієнтуючись на свої власні переконання та повністю зневажаючи журналістські стандарти.