Параграф 1. Інформаційне суспільство: нові умови, нові ресурси, нові дії

Новітні тенденції сучасності складаються в ідею інформаційного суспільства, яке науковцями хоч і називається по-різному (інформаційне – Юдзіро Хаяши, Фріц Махлуп, Тадао Умесао; постіндустріальне Деніел Белл, Джон Гелбрейт, Олвін Тоффлер; постмодерне – Юрґен Габермас, Скот Леш; інформаціональне – Мануель Кастельс; суспільство знання – Олвін Тоффлер, постгуманітарне Кетрін Хейлз; цивілізація послуг – Жан Фурастьє; інформаційно-комп’ютерне – Йонедзі Масуда), все ж тлумачиться як принципово новий етап у розвитку людської цивілізації, де інформація стає основним ресурсом, а комунікація – основною дією.

Серед рис інформаційного суспільства є декілька принципово важливих для усвідомлення нових правил гри для кожного, хто в ньому виживає.

2.1.1. Глобальність (чи глобалізація) як риса сучасності означає умови, за яких будь-яка точка простору – центр, а периферії немає ніде. Всяка локальність за таких умов – відносна, адже локальні контексти тут завжди цікавляться глобальним і мають до нього доступ («глобальне село», за висловом Маршалла Маклюена). Закони, зокрема комунікаційні, тепер мають всесвітній масштаб. Формується світовий інформаційний простір, що забезпечує взаємозалежність і взаємопроникнення на всіх рівнях соціальної системи.

На рівні локальності та окремої особи чи групи глобалізаційні тенденції ведуть до втрати відчуття залежності від традиції та культурної пам’яті як досвіду, що передається від попередників. Натомість дуже важливим стає відчуття сучасності як глобальної культури «тут і тепер». За таких умов інтерес будь-якої особистості до подій, явищ, процесів, далеких від її локального контексту, посилюється та стає фактично необхідним для набуття досвіду життя у світі, який став глобальним. Звільнення від попередніх локальних обмежень і відкриття цілого світу означає узалежнення від глобального інформаційного простору, оскільки доступ до глобального світу насамперед і переважно інформаційний. Медіа мають реагувати на ці нові тенденції. Реагувати можна або подаючи інформацію про глобальний світ навіть на локальну аудиторію, або, описуючи локальні феномени, бачити їх у глобальному фокусі.

Глобальний інформаційний вплив часто реалізується як агресивний, побудований на експансії, такий, що нівелює культурні відмінності в умовах глобальної взаємодії, а також породжує страх перед великим світом, страх втрати ідентичності та відсутність толерантності.

Глобалізаційні процеси породжують низку нових особливостей, зокрема поширення масової культури, стандартизації, стереотипізації свідомості тощо.

Для пояснення парадоксу, що з посиленням глобалізації зростає попит на локальну специфіку, англійський соціолог Роланд Робертсон увів у науковий обіг термін «глокалізація». На думку багатьох дослідників, глобальні та локальні тенденції у підсумку взаємодоповнюють і взаємопроникають одна в одну, хоча в конкретних ситуаціях можуть входити в зіткнення[1].

2.1.2. Масовізація (чи масовізованість, масифікованість) як риса суспільства сформувалася ще в умовах ХХ століття як індустріального світу, що запустив масове виробництво та масове споживання. Натомість єдиний відкритий інформаційний простір, що постав в умовах інформаційного суспільства, тільки посилив цю тенденцію, адже сьогодні всі долучені до інформаційного простору мають можливість одночасного споживання однієї й тієї ж самої інформації за загальними правилами комунікації. Масовізація за допомогою новітніх інформаційних технологій забезпечує людство єдиними моделями культури, поведінки, спільною системою цінностей, які, по суті, є стереотипізованими, спрощеними. Це дає можливість різним соціальним групам співіснувати в розмаїтому глобальному світі та мати спільні погляди, організовувати спільні дії. Сучасна масовізована культура динамічна, гнучка, адаптивна. Однак маса як результат процесу масовізації в умовах інформаційного суспільства дещо змінює свої параметри. Величезна інформаційна пропозиція від глобального інформаційного простору обумовлює можливість диференціації, сегментації єдиної масової спільноти. Часто цей процес називають демасифікацією, натомість це лише розпад великої масової спільноти на серію менших, але також масових спільнот.

Масовізація – вдалий інструмент соціалізації у світі без стабільних правил через формування спрощених поведінкових та мисленнєвих реакцій. В умовах диференційованої сучасності масовізація породжує «натовп індивідуалістів», що сповідують принцип абсолютної свободи, конформізму, поєднуються лише спільною інформацією, розвагами, модою, стереотипами. Не дивно, що масовізація, будучи перевагою, стає точкою вразливості, адже за таких умов простіше здійснювати корегування масової свідомості, тобто реалізовувати глобальні замовні проекти.

2.1.3. Ще одна риса інформаційного суспільства, тісно пов’язана з попередніми, – мережевість. Завдяки глобалізації та масифікації виникає можливість і усвідомлюється необхідність бути включеним у якомога більшу кількість інформаційних потоків та комунікаційних процесів, аби мати більше можливостей для реалізації своїх особистих, професійних, соціальних планів та задач. «Я», ставши жителем «глобального села», у величезному натовпі шукає спільників, найближчих однодумців. Фактично такий світ можна бачити як відкрите, динамічно структуроване та диференційоване поле, тобто мережу, особливу комунікаційну систему та організаційну форму, що легко перебудовується та розростається.

Мережевий тип організації – досить адаптивний і гнучкий, тобто здатен тримати баланс у світі, що постійно змінюється. Мережевість породжує та підтримує комунікаційні процеси на горизонтальному рівні, де відсутня традиційна соціальна ієрархічність, субординація та контроль, а також виникають нові форми стратифікації та реалізації себе. Мережа стає потужним джерелом влади та наділяє кожного її члена потенціалом усієї мережі. Для локальних медіа це означає необхідність шукати ті мережі та вузли, які будуть посилювати її позиції та ресурси.

Мережевість потенціює глобальність, глобальність розвиває мережевість, а масовізованість є умовою і наслідком обох цих тенденцій.

2.1.4. Мережевість пов’язується ще з однією рисою інформаційного суспільства – диджиталізацію (чи диджиталізованістю, цифровізацією, цифровізованістю). Глобальний інформаційний простір, яким є всесвітня мережа, здійснює переведення інформаційно-комунікаційних систем на цифрове кодування даних. Поступово весь досвід людської культури, її надбання та здобутки оцифровуються. За таких умов контент різної природи (вербальний, візуальний, аудіальний тощо) стає доступним для контамінації, завдяки чому виникають нові форми повідомлень – електронні. Це уможливлює легке й широке використання усього культурного статку, зокрема і локальними медіа.

2.1.5. Віртуалізація – теж риса інформаційного суспільства. Глобальний інформаційний простір створює окремий світ зі своїми власними параметрами та законами у додаток до фізичного простору. Цей світ динамічно розвивається, оскільки глобальність, мережевість, цифровізованість дають йому безпрецедентні можливості. Індивід і спільнота за таких умов все частіше використовують його для реалізації своїх цілей, потреб, намірів, фактично «переселяючись» із фізичного у віртуальний контекст. Віртуалізацію спричинює розвиток технологій обробки інформації, здатних створити образ реальності, що майже не відрізняється від самої реальності та стає гіперреальністю (Жан Бодрійяр). Інформація в умовах віртуалізації легко заміщує матерію та стає середовищем життя людини. Засобами віртуалізації є комп’ютерні технології, іміджмейкінг, мас-медіа, соціальний інжиніринг тощо. Її породженнями є кіберпротезування, створення віртуальних я-копій, ескейпізм, кіберпанк як життєва стратегія, шоу-політика, медіаподієвість тощо.

2.1.6. Медіатизація (чи медіатизованість) – ще один аспект інформаційного суспільства. Розвиток комунікаційних технологій розширює сферу мас-медіа, зокрема щодо їхньої кількості та інтенсивності впливу на культуру. На думку Маршалла Маклюена, ми живемо в світі медіа, в ситуації «інформаційного вибуху». Інформаційна епоха – це влада медіа, яка зростає, диференціюється, ускладнюється. Якщо раніше мас-медіа виконували радше посередницьку функцію, то тепер вони перетворилися на суб’єкта влади, оскільки сила впливу мас-медіа на соціум суттєво зросла. Сучасне інформаційне суспільство надзвичайно медіацентричне: вилученість з інформаційного потоку означає не-буття для особи, явища, процесу. Завдяки медіатизації життя стає медіацентричним, адже мас-медіа замикають на собі всі прояви життя і самі надають явищам, процесам, предметам статуси, легітимність, оцінки. ЗМІ намагаються впорядкувати соціальні значення (важливо – неважливо, істинно – неістинно, справедливо – несправедливо), репрезентують зразки, моделі, коди, а ще прагнуть нівелювати межу між медійним образом та реальним на користь медійного.

Про ці та інші особливості інформаційного суспільства читайте детальніше [2].

Поняття, що використовується для підкреслення інтенсивності впливу мас-медіа на суспільство, від особистісно-локальних до глобальних. «Медіація медіації» – удосконалення та розвиток цього процесу через створення все нових і нових медіа (на базі наявних) та розширення їхнього впливу на життя суспільства – (remediation)[3].

Примітки:

[1] Media and politics in Transition. Cultural Identity in the Age if Globalization. Ed. by Jan Servaes and Rico Lie. Acco Leuven / Amersfoort. – 1997.

[2] Іванова О. А. Сад літератури в журнальній оптиці сучасності: Медіакомунікації з, для і про літературу: Монографія. – О.: Астропринт, 2009. – 368 с.

[3] Bolter J.D., Grusin R. Remediation. Understanding New Media. The MIT press. Cambridge, Massachusetts; Lnd., 2000.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *