Параграф 1. Чому в мережевому світі так мало ексклюзивних новин?

Наша поінформованість залежить від джерел, яким ми довіряємо. Чим більше цих джерел, чим більш вони компетентні та різноманітні, тим краще ми орієнтуємося у ситуації. Відповідно, читаючи газету чи сайт, мусимо звертати увагу на те, звідки вони взяли ту або іншу інформацію.

Здавалося б, за часів інтернету, проблем із інформацією взагалі не має бути. Адже її так багато. До того ж завдяки соціальним мережам дуже легко знайти інформацію про кожного. Однак, на жаль, інтернет тільки створює ілюзію різноманітності. Насправді саме через появу мережі журналістам усе складніше надавати аудиторії ексклюзивні новини. У цьому параграфі спробуємо розібратися, чому так сталося.

Власні, гарячі та заплановані новини у місцевих ЗМІ

У журналістиці розрізняють три типи новин: власні, заплановані та гарячі. Власні новини вважаються найважливішими як для журналістів, так і для аудиторії. Адже це та інформація, яку журналіст віднаходить сам, його видання публікує ексклюзивну інформацію з перших рук. Таким чином, ЗМІ отримує увагу аудиторії, а сама аудиторія має збалансовану картину, розуміє, що насправді відбувається у суспільстві.

Заплановані та гарячі новини також важливі. Проте зазвичай вони надаються прес-службами. Наприклад, запланованою новиною буде прес-конференція, виставка, відкриття нової школи або ж будь-яка інша подія, про початок якої відомо заздалегідь. Працівники прес-служб мають багато часу для того, аби все підготувати: промови для учасників, відповіді на незручні запитання. Інколи до прес-конференції навіть готують «своїх» журналістів, що мають ставити правильні питання. З гарячими новинами все трохи інакше: до них не можна підготуватися, адже вони трапляються раптово. ДТП, аварії, злочини. Однак, інформацію про подібні події журналісти найчастіше також дізнаються від прес-служб поліції, СБУ, прокуратури або МНС. Відповідно, дані, які ми отримуємо, будуть неповні, найчастіше вони подаються односторонньо. Адже маємо справу із прес-службою, завдання якої – створювати позитивний імідж для організації. Тож у текстах розставлятимуться акценти, а деякі дані взагалі можуть замовчуватися.

Незважаючи на це, саме заплановані та гарячі новини становлять основу новинної стрічки мережевих видань або ж газетного випуску. Як зазначає експертка ІДПО Алла Ярова, «регіональні медіа демонструють стійке небажання працювати з першоджерелами, особливо це характерно для інформаційних сайтів. Без сумніву, інтернет дав журналістиці якісно нові можливості та водночас спровокував і її кризу, зокрема кризу якості інформаційної продукції»[1]

Чому у виданнях так мало власних повідомлень? Тому що для їхнього створення потрібні додаткові ресурси: задля того аби опублікувати ексклюзив, потрібно довго шукати джерела, перевіряти інформацію, працювати в полі. Прес-реліз, якщо він написаний за всіма правилами, може бути повністю запозичений, незважаючи на те, що, за словами експертки ІДПО Ірини Новожилової, інформація, надана прес-службою, є «вторинною», її потрібно доповнювати, орієнтуючись на стандарти[2].

Інтернет взагалі суттєво змістив баланс у бік запланованих та гарячих новин. Прес-служби можуть розміщувати інформацію на своїх акаунтах у соціальних мережах, або ж журналісти можуть підписуватися на розсилку, отримуючи всю інформацію на свою електронну скриньку. Прес-конференції можна переглядати в редакції, якщо прес-центр забезпечує трансляцію через свій YouTube-канал.

Подивімося на цифри:

Згідно з нашими дослідженнями[3], кількість ексклюзивних новин на сайтах коливається від 4 % до 18 %.

Поміркуймо. Якщо на сайті 4 % ексклюзивних новин, то решта 86 % –запозичені. Фактично читач отримує близько 90 % передруків: повідомлення прес-служб, інших ЗМІ, користувачів соцмереж тощо.

До того ж, як ми бачимо, є залежність між тим, скільки новин сайт друкує щодня, і тим, наскільки високим є відсоток ексклюзивності. З-поміж видань, наведених у діаграмі, найбільше власних новин публікує одеський сайт «Думская», адже за день там виходить близько 30 новин. Також маємо дослідження[4], згідно з яким сайт, що збільшує кількість новин на стрічці, втрачає кількість ексклюзивних повідомлень.

Фактично редакціям доводиться обирати: або кількість, або ексклюзивність. І сьогодні з-поміж українських місцевих сайтів маємо дві моделі:

  • перша – традиційний місцевий сайт, що друкує місцевий контент, подаючи не більше 30-40 новин на день;
  • друга – місцевий сайт, що друкує понад 50 новин на день, додаючи до місцевих новин всеукраїнські та навіть міжнародні новини.

Здавалося б, це дивно: місцевий сайт, що друкує всеукраїнські чи місцеві новини. Насправді це дуже легко пояснити гонитвою видань за читачем. Чим більше новин, тим більше заходів на сайт. До того ж аби новини були клікабельними, потрібно, щоб у заголовках зустрічалися відомі прізвища та назви. А міжнародні та всеукраїнські новини в нас більш популярні, ніж місцеві події.

Переважна більшість українців, що читають мережеві новини, обирають портал ukr.net (саме цей сайт, згідно з дослідженням Інтерньюз, є в Україні найпопулярнішим[5]). А українські портали, на жаль, сортують новини не за якістю, рейтинговістю тощо, а за ключовими словами в заголовку. Тому, наприклад, миколаївський сайт цілком може публікувати міжнародні та всеукраїнські новини й отримувати заходи від аудиторії з усієї України. Це призводить до того, що за часів інтернету журналістика відривається від географії, а отже, і від місцевої громади, вважають Біл Ковач і Том Розенстіл[6].

Конкурентне середовище змушує місцеві сайти новин шукати власні моделі виживання, і рідко хто обирає для цього публікацію ексклюзивних текстів. Як зазначають американські редактори місцевих ЗМІ, «найбільш важливі новини, на жаль, найбільш витратні з точки зору збору інформації та публікації… Коли редакторів та видавців запитали про те, що саме заважає їм покращити висвітлення місцевих питань, вони зазначили, що найбільша перешкода – це штат, а саме кількість репортерів, а також плинність кадрів, досвідченість репортерів, їхні практичні навички та знання місцевої спільноти»[7].

Для того щоб друкувати власні новини, потрібні кореспонденти на місцях. Для того щоб передруковувати прес-релізи – достатньо декількох редакторів на стрічці новин, які, не виходячи з офісу, стабільно даватимуть норму. До того ж, як вважає Расмус К. Нільсен, у цифровому світі «новини дорого виробляти, проте дешево передруковувати»[8]. І справді, якщо звернути увагу на походження запозичених новин на сайтах, ми побачимо, що інтернет-видання прагнуть передруковувати не ексклюзивні повідомлення з інших сайтів, а найбільш популярні. Тож сайт і стає не тим медіа, який поширює власні новини, а тим, що збирає в одному місці найбільш рейтингові тексти[9].

Цікаво, що під впливом інтернету і друковані видання публікують меншу кількість власних новин[10].

Тут маємо більші відсотки, ніж на сайтах. Але поміркуймо над тим, що газети, на відміну від сайтів, мають час для того, аби знайти та перевірити новину. Проте, лише кожна третя чи навіть п’ята публікація у друкованих ЗМІ – ексклюзивна. Якщо ж подивитися на перші шпальти видань, то побачимо, що більшість із них надають перевагу саме запланованим подіям: звіти із сесій міської чи обласної ради, повідомлення прес-служб місцевої влади, передрук новин із мережі. Це можна пояснити, по-перше, залежністю видань від певних політиків (наприклад, газета одеської міської ради «Одесский вестник» на першій шпальті кожного номера публікує фотографію мера міста, подаючи інформацію про його роботу, відтак подібні «опуси» просто витісняють ексклюзивні повідомлення). По-друге, через скорочення деякі газети можуть взагалі не мати у штаті журналістів. У такому разі редактору й доводиться робити номер із прес-релізів.

Тож за часів інтернету – з різних причин – місцева аудиторія зазвичай отримує дуже неповну інформацію про те, що відбувається. Як пише експертка ІДПО Любов Василик про ЗМІ Чернівців, «майже вся подієвість із подачі мас-медіа крутиться навколо двох-трьох політиків»[11]У Харкові, за даними експерта ІДПО Юрія Хомайка, «різноманітні події, за винятком спорту, криміналу й мистецтва, цікавлять журналістів переважно у випадках, коли на них присутні керівники міста, області, народні депутати від Харківщини та відомі в місті бізнесмени, які в таких випадках виступають як видатні жертовні благодійники»[12]. Саме політики та представники силових структур найчастіше згадуються у місцевих ЗМІ.

Провідні джерела інформації місцевих ЗМІ

Ми живемо в часи громадянської журналістики, коли кожен, хто має смартфон, може стати кореспондентом. Здавалося б, цей факт має відобразитися на різноманітті контенту новин. Однак це не так.

У журналістиці існує таке поняття, як «ієрархія доступу», згідно з якою більше цитують і більше говорять про тих, хто має статус, владу, гроші. Відповідно, проблеми простих людей майже не стають об’єктом уваги ЗМІ. Журналісти дуже залежні від представників влади, оскільки вони ухвалюють рішення, що можуть бути цікаві всім. Представники влади користуються цим, завойовуючи популярність у аудиторії, яка згодом голосуватиме на виборах.

Якщо знову ж таки аналізувати перші шпальти місцевих газет, то можна переконатися, що найбільше у публікаціях згадують саме представників місцевої влади. Якщо подивитися на контент мережевих новин, то отримаємо двох лідерів: місцеву владу та силові структури[13]:

Практично однакова ситуація на всіх чотирьох сайтах, що виходять у різних регіонах України. Влада завжди має пріоритет. Внаслідок того що журналісти залежні від прес-релізів, а через брак часу або штатних працівників норма публікацій постійно збільшується, то ці прес-релізи часом передруковуються без змін. Експерт ІДПО Володимир Садівничий пише: «Справа медійників – зацитувати слова слуги народу, а до аналізу дієвості влади руки не доходять – потрібно оперативно повідомити про інший міськвиконком»[14].

Отже, місцева влада або силові структури отримують можливість детально роз’яснити свої дії, перерахувавши тільки позитивні моменти. Такі тексти-передруки прес-релізів дуже часто нагадують «джинсу». Ось один із них:

Основою цього тексту став пост заступника міського голови у соцмережі. Незважаючи на це, журналісти просто передрукували його, не піклуючись про баланс думок, повноту та інші професійні стандарти. Тут же ми читаємо: «весь город смотрит на нас», тобто газета цілком свідомо дає змогу представникам влади рекламувати себе. Судячи із цього тексту, видається, що у Дніпрі взагалі немає проблем із громадським транспортом, усі машини сучасні: за європейським та американським зразками. Трамваї та тролейбуси ходять за графіком, їх достатньо. Усі задоволені.

А тепер поміркуймо, як би мав виглядати цей текст, якби журналісти спробували самі зібрати інформацію. Адже дивно: нам розповідають про райські умови роботи на комунальному підприємстві, а при цьому дають телефон відділу кадрів. Виходить, що кадрів якраз недостатньо. Чому? Що не влаштовує тих, хто звільняється?

Подібні передруки призводять до того, що аудиторія отримує ілюзію підзвітності, відкритості влади. Але якщо ми маємо змогу читати пости з фейсбук-сторінки міського голови, це не означає, що ми добре про все поінформовані. Те ж саме стосується повідомлень силових структур: ми читаємо тільки про розкриті злочини, а скільки таких, що лишилися нерозкритими? А чи є зловживання службовим становищем? Приклади некомпетентності, недбалості?

Постійні передруки прес-релізів призводять ще й до порушення професійних стандартів. Наприклад, за нашими підрахунками, середня кількість джерел інформації на одну публікацію в одеських ЗМІ – 1,5[15]. Це означає, що у більшості текстів маємо усього одне, максимум два джерела. Повторимося: це не сайт, а газета, в якій журналісти мають час, аби отримати більше інформації та точок зору.

На сайтах також бракує матеріалів, у яких було б більше однієї позиції[16]:

І тут залежність та ж сама: чим більше новин на стрічці, тим менш збалансованим є текст.

Отже, низький відсоток ексклюзивності новин призводить до того, що порядок денний місцевої журналістики формують місцева влада та силові структури. Щодо останніх – тут більш вразливими є сайти, які друкують більше новин на кримінальну тематику.

Тому критично сприймати дії влади місцеві ЗМІ просто не здатні. І не тому, що журналісти не мають, що сказати. А тому, що просто не мають часу для того, щоб доповнити прес-реліз, дехто скутий високою нормою публікацій.

Таким чином, в українських місцевих новинах практично не представлені інші точки зору. Немає експертів, які б коментували ситуацію. Інформація, яка надається у прес-релізах влади чи силових структур, не перевіряється.

Ці наші спостереження підводять до висновку: місцеві ЗМІ не тільки через непрозору систему медіавласності, а й через недосконалу організацію збору новин не здатні бути дискусійним майданчиком, де б лідери суспільної думки обговорювали важливі для місцевої громади питання.

Проте, чи є вихід із такого становища?

Як позбавитися залежності від прес-релізів?

За нашими підрахунками[17], приблизно половина контенту місцевих сайтів мають однакові інформаційні приводи. Це означає, що журналісти різних сайтів використовують для новин одні й ті ж самі прес-релізи. Тому тексти «змагаються» за увагу читача не унікальністю, ексклюзивністю, а заголовком. Хто із журналістів добере найбільш скандальний, той і отримає свого читача.

А що маємо у підсумку? По-перше, для читача сайти стають схожими один на одний. Як показують дослідження «Детектор Медіа», аудиторія рідко може сказати, звідки саме була отримана та або інша новина[18]. По-друге, женучись за сенсаційністю, журналістика втрачає свій зв’язок із «ідеєю громадянської відповідальності»[19]. Тож робимо висновок, що нашим місцевим ЗМІ, як газетам, так і сайтам, бракує унікальності. А вона обов’язково з’явиться, якщо надавати перевагу власним новинам.

І з-поміж українських місцевих газет такі видання є. Наприклад, «Вісті Марківщини», видання з Луганщини. Газета відрізняється від інших тим, що цікавиться думкою містян, має кореспондентів, що висвітлюють життя не тільки в самій Марківці, але й у районах.

Ось як журналісти подають матеріал про можливе відродження ставка та зони відпочинку біля нього:

У тексті є як думка місцевих жителів, які пам’ятають, яким був ставок раніше, так і коментарі місцевої влади. Аби написати цей матеріал, журналісти звернулися з письмовим запитом до селищної ради, а також поспілкувалися із секретарем селищної ради. Використали фотографії з архіву.

Так, у газетярів є час шукати додаткові коментарі, чекати відповіді на інформаційний запит, але що робити місцевим сайтам? Ймовірно, не варто зосереджуватися лише на новинах. Будь-який ЗМІ цінний саме своїм ексклюзивним продуктом, а новини вже не є такими. Тому є сайти, які зменшують кількість новин, подаючи тільки найважливіші, і зосереджуються більше на аналітичному контенті, опановують нові формати, використовують мультимедіа, лонгріди, більше залучають читачів. Також сайти можуть брати на себе завдання організовувати, структурувати інформаційний потік. Хтось може працювати за прикладом порталу: збирати найбільш якісні та цікаві новини в одному місці. Колись одеське видання «Думская» мало на меті створити альтернативу порталу ukr.net – публікувати всі новини області в себе на сайті, а також робити своєрідний рейтинг ЗМІ. Деякі сайти Донеччини створюють довідники, де розповідають про помітних людей у регіоні. Ось приклад сайту «Славгород»:

Ще один спосіб залучити аудиторію – звертатися до неї, цікавитися її думкою. Багато ЗМІ мають для цього телефонну лінію або ж спеціальну рубрику на сайті на кшталт «повідом свою новину». Проте цього недостатньо. Журналісти самі мають проявляти ініціативу. Пропонувати актуальні для місцевої спільноти теми і звертатися до читачів по коментар. Можна й через свій акаунт у соціальній мережі, який має не тільки містити посилання на останні матеріали, але й бути майданчиком для постійної взаємодії з читачем. Звернімо увагу на те, що провідні видання світу мають спеціальні відділи, які працюють тільки з фідбеком від аудиторії: читають коментарі та відповідають на них, залучають читачів до участі в опитуваннях тощо. Звичайно, українські місцеві видання не можуть собі дозволити спеціально винайняти для цього спеціалістів, але заохочувати читачів до коментування – важливо.

Отже, сучасні новини під впливом інтернету змінюються. З одного боку, новин стає багато, з’являються вони швидше. Але з іншого – втрачається унікальність контенту, і всі видання стають схожими одне на одне. Оскільки заснувати сайт сьогодні дуже просто, місцеві медіаринки стають «роздутими», багато сайтів можуть просто дублювати новини.

За таких умов дуже важливо знайти власний стиль роботи з інформацією, зосереджуватися не тільки на новинах, але й шукати нові формати. Адже якщо місцеве видання зосереджується тільки на новинах, воно не займатиме на медіаринку своєї ніші й не матиме свого постійного читача. Відповідно, не матиме й майбутнього.

Примітки:

[1] Ярова А. Дайджести як головний формат регіональної журналістики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/daydzhesti_yak_golovniy_format_regionalnoi_zhurnalistiki/.

[2] Новожилова І. Житомирські медіа: про стандарт достовірності та місцеву комунікацію [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/zhitomirski_media_pro_standart_dostovirnosti_ta_mistsevu_komunikatsiyu/.

[3] Стеблина Н. Регіональні сайти – для кого і на кого працюють? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/regionalni_sayti_dlya_kogo_i_na_kogo_pratsyuyut/.

[4] Стеблина Н. Влада чи громадяни, або Кого обирають місцеві ЗМІ? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/vlada_chi_gromadyani_abo_kogo_obirayut_mistsevi_zmi/.

[5] Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ в Україні (2017 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://internews.in.ua/wp-content/uploads/2017/09/USAID_Internews_2017MediaConsumSurvey_Full_UKR.pdf.

[6] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 37.

[7] The Local News Handbook. – Reston, Va: Readership Issues Committee, 1999. – P. 10.

[8] Neilsen R. K. The Business of News // The Sage Handbook of Digital Journalism. – P. 107.

[9] Див. Стеблина Н. Немісцеві медіа Львова: як львівські сайти стають всеукраїнськими [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/nemistsevi_media_lvova_yak_lvivski_sayti_stayut_vseukrainskimi/.

[10] Див. Стеблина Н. Одеські газети й інформаційна пустеля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/odeski_gazeti_y_informatsiyna_pustelya/.

[11] Василик Л. Чернівецька онлайн-журналістика на 49 % є замовною – моніторинг ІДПО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ualocal.media/wp-admin/post.php?post=96&action=edit.

[12] Хомайко Ю. Медіа Харкова обслуговували своїх хазяїв [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/media_kharkova_obslugovuvali_svoikh_khazyaiv/.

[13] Див. Стеблина Н. Регіональні сайти – для кого і на кого працюють? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/regionalni_sayti_dlya_kogo_i_na_kogo_pratsyuyut/.

[14] Садівничий В. Сумські ЗМІ і специфічне розуміння інформаційного приводу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/sumski_zmi_i_spetsifichne_rozuminnya_informatsiynogo_privodu/.

[15] Див. Стеблина Н. Одеські газети й інформаційна пустеля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/odeski_gazeti_y_informatsiyna_pustelya/.

[16] Див. Стеблина Н. Регіональні сайти – для кого і на кого працюють? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/regionalni_sayti_dlya_kogo_i_na_kogo_pratsyuyut/.

[17] Стеблина Н. «Так бывают же совпадения», або Чи багато на одеських сайтах однакових новин? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.happymisto.od.ua/journalism/tak-byvayut-zhe-sovpadeniya-abo-chi-bagato-na-odeskix-sajtax-odnakovix-novin.

[18] Інформаційне споживання, потреби та погляди мешканців Сходу Ураїни (частини Луганської та Донецької областей, підконтрольні уряду України): Звіт за результатами дослідження. – К.: «Детектор Медіа», 2017. – 40 с.

[19] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 36.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *