Параграф 5. Нейтральність, суб’єктивність чи відокремлення фактів від коментарів?

Об’єктивність як стандарт почала закріплюватися у професійних кодексах американських ЗМІ на початку ХХ століття. Хоча, як вважає Кевін Вільямс, об’єктивність була напряму пов’язана з бізнес-моделлю журналістики. Аби охопити якомога більшу аудиторію, потрібно бути об’єктивним, не ставати на жоден бік. Саме таким чином – від передплати та й від реклами – можна заробити найбільше.

Можемо додати, що дотримання стандарту об’єктивності залежить ще й від ставлення до преси у суспільстві. Наприклад, найперші газети в Європі, що друкувалися з 1609 року в Страсбурзі та Аугсбурзі, видавалися друкарями, комерсантами. Основою для матеріалів у цих газетах були дискусії у численних кав’ярнях, тому на шпальтах газет і друкувалися почуті там плітки, уривки з політичних дебатів, новини з портів[1].

А от, наприклад, у Російській імперії газети стали видаватися майже століттям пізніше – як відомо, за розпорядженням Петра І. Отже, на цих прикладах маємо дві моделі заснування преси: комерційну та державну. ЗМІ, які розраховують на комерційний успіх, змушені враховувати інтереси своєї аудиторії. Тож від 1609 року й рухалися поступово в бік об’єктивності, незалежності, нейтральності та інших стандартів. А от видання, що від самого початку замислювалися як такі, що будуть обслуговувати владу, так і продовжують це робити.

Свіжий приклад – це численні районні видання, що лишилися нам у спадок від СРСР. Засновані місцевою владою, вони обслуговували її в радянські часи, а деякі з них продовжують це робити й надалі. При цьому виведення місцевої влади з числа власників цих ЗМІ ще не гарантує того, що видання стане незалежним. Часом деякі видання «з-під крила» влади переходять «під крило» іншого власника – політика чи бізнесмена. І обслуговують його інтереси. При цьому з точки зору дотримання стандартів нічого не змінюється. Тож сьогодні, коли ще триває реформа роздержавлення друкованих ЗМІ, для редакцій важливо визначитися з тим, кому вони слугуватимуть: аудиторії чи власникові. Від цього і залежатиме об’єктивність.

Для того щоб бути об’єктивним, вважав Волтер Ліппман, журналісти мають звернути увагу на вчених[2], які для з’ясування істини обговорюють свої розробки відкрито, до того ж у дискусії враховуються всі точки зору. Публікуються результати наукових розробок тільки в тому разі, якщо вони вважаються показовими чи корисними для подальшого розвитку науки. Якщо ми відкриємо редакційні настанови BBC, знайдемо багато схожого між науковою культурою та журналістикою. Адже об’єктивність вкрай важлива і тут. Саме для цього існує таке поняття, як «редакційне обґрунтування». Будь-яке рішення журналістського колективу – щодо розміщення публікації на першій шпальті, вибору теми тощо – повинне його мати. Саме колектив, а не окремі особи, вирішує, якою має бути політика видання. Адже ще Джон Мільтон писав: «Хто знає хоча б один випадок, коли істина була б переможена у вільній та відкритій боротьбі?»[3] Отже, для того щоб бути об’єктивними, потрібне широке, вільне та справедливе обговорення важливих питань як всередині редакції, так і на шпальтах самого видання.

У 60-ті роки почали говорити про те, що об’єктивність померла. Та й сьогодні доводиться чути, що у сфері виробництва новин вона все більше сприймається як міф[4]. Однак, американський дослідник Джеремі Іггерс говорить про це так: «Об’єктивність, можливо, і помирає, але вона все ж не мертва до кінця»[5]. Незважаючи на те, що дискредитація об’єктивної журналістики триває, саме об’єктивність журналістів впливає на те, як до видання ставитимуться читачі, а відповідно, і рекламодавці. Увага останніх напряму пов’язана з розміром аудиторії газети чи сайту.

Об’єктивність і прозорість

Звичайно, багато можна говорити про те, чи може журналіст бути об’єктивним. Взагалі вважається, що об’єктивність – це «погляд з нізвідки»[6]. Але, як би там не було, журналісту складно завжди лишатися осторонь. Він може комусь симпатизувати – відкрито чи приховано. Джеремі Іггерс коментує це так: «Йдеться про те, що журналісти та розважливий читач поділяють однакову культурну та історичну перспективу. Тому журналіст не має нейтральної точки зору, але продукує поінформовані судження про події, які найбільш важливі для життя спільноти»[7].

З цієї точки зору, журналіст суб’єктивний, але ця суб’єктивність – погляд громади, намагання відстоювати її інтереси. Дотримання журналістських стандартів залежить також і від стану самого суспільства. Волтер Ліппман зазначає: «Якість новин, що стосуються сучасного світу, є показником його соціальної організації. Чим кращі інститути, чим більше інтересів різних людей формально представлено, тим більше вводиться об’єктивних критеріїв оцінки ситуації, тим більш адекватно подібна ситуація представляється у формі новин»[8].

Тім Бернерс-Лі, створювач WWW, зазначав, що під час розробки цієї програми орієнтувався на те, щоб інтернет був якомога різноманітнішим і міг містити будь-який контент: «Щоб опублікувати інформацію, її достатньо розмістити на будь-якому сервері-комп’ютері, на якому доступ до його ресурсів відкрито для інших комп’ютерів, а людина, яка є адміністратором цього серверу, визначає, хто може розміщувати і змінювати інформацію та мати доступ до неї»[9]. Таким чином, мережа надзвичайно збільшує кількість учасників комунікації, як зазначають Брежтже ван дер Хаак та колеги: «Велика кількість версій однієї і тієї ж історії – це природний факт цифрового життя, як різні акаунти та ракурси камери, які можна побачити на таких платформах, як YouTube або Flickr. Оскільки більшість використовує різноманітні джерела на різноманітних платформах, журналістові надзвичайно складно досягти передбачуваної нейтральності та об’єктивності»[10]. На думку дослідників, за такої ситуації для журналістики ХХІ століття важливішими стають прозорість і незалежність: «Журналістика з чіткою перспективою більш переконує, ніж нейтральна оповідь, також зростає цінність окремого голосу чи бачення, які виникають на основі історії, – це якраз і є точкою зору. Однак, важливим є саме репортажний виклад, а не відстоювання певної позиції чи ідеології»[11].

Цікаво, що на думку читачів, саме об’єктивності та нейтральності бракує сучасній журналістиці. Pew Research Center провів дослідження аудиторії новин – і 75 % відповіли, що журналісти не повинні відстоювати інтереси політиків у новинах[12].

Проте як саме досягти об’єктивності та нейтральності на практиці? Як зазначають Біл Ковач та Том Розенстіл, «це не журналіст має бути об’єктивним, такими мають бути методи, які він використовує»[13]. Отже, у журналістиці існують певні механізми щодо того, як досягти об’єктивності й віднайти «правду». Ці механізми – професійні стандарти, а особливо два з них: баланс думок і відокремлення фактів від коментарів.

Що таке збалансований матеріал?

Згідно з даними ІДПО, саме баланс думок – стандарт, який порушується журналістами найчастіше[14]. На жаль, із різних причин журналісти не вміщують у тексти всі важливі позиції. Інколи працівники місцевих ЗМІ просто бояться включити в текст про діяльність влади альтернативні думки. Адже деінде місцева влада, як і за радянських часів, не готова почути критику на свою адресу. Хоча політичний тиск – не єдина причина незбалансованих журналістських матеріалів. Інколи журналісти занадто поспішають, тому друкують тексти відразу: не перевіряючи інформації й не показуючи контексту. А часом взагалі не знають, як має бути побудований збалансований матеріал.

Поглянемо на приклад[15]:

У тексті йдеться про захід на захист «християнських сімейних цінностей», але незрозуміло: що саме призвело до цього мітингу та які є позиції у тих, хто проти тих самих цінностей. Враження таке, ніби всі підтримують цей погляд. Отже, у тексті бракує контексту, а також різних позицій на цю тему. Окрім того, потрібен або експертний погляд, або ж інша нейтральна інформація – наприклад, статистичного характеру: якою має бути родина, з точки зору українців чи конкретно одеситів. Незважаючи на те, що акція відбулася за день до написання матеріалу (текст починається словом «вчора»), журналіст не знайшов можливості зібрати більше даних на цю тему.

Також у тексті порушено стандарт відокремлення фактів від коментарів: не названо жодного прізвища. Хто саме з «учасників акції» говорив із журналістами? Хто саме з мітингувальників заявив?

У реченні «по словам участников акции, в настоящее время в Украине атакуют важнейшие христианские ценности» викладати позицію джерела інформації потрібно так, аби читачі не знали, яку саме точку зору відстоює автор. Коли читаємо це речення, то складається враження, що журналіст – на боці мітингувальників. Тут потрібно було або взяти в лапки вислів «атакуют важнейшие христианские ценности», або перефразувати його.

Ще один приклад із цього ж видання:

У цьому тексті нібито є різні позиції: чиновників, яких звільнили, мера міста, начальника юридичного департаменту. Однак ми бачимо, що джерела інформації перебувають у різних умовах. Найбільше говорить мер. Тут наявні його цитати: прямі та непрямі. Позиціям Мірошніченка та Половка приділено дуже мало уваги. Незрозуміло, хто саме з них сказав, що орендатори виконують всі умови. Окрім того, ми бачимо, що журналіст – на боці мера, оскільки він коментує сказане чиновниками «внятного ответа у докладчиков не нашлось». Також ми не знаємо, якою є ситуація насправді. Одні кажуть, що умови виконуються, інші – що ні, не виконуються. Тут також потрібна думка експерта, а краще – статистика: на яких пляжах є порушення? Чи були зафіксовані скарги? (У непрямій цитаті мера ми дізнаємося про ці скарги, але наскільки вони масові?)

Отже, для дотримання стандарту балансу думок, важливо подавати всі точки зору на проблему, а також вміщувати нейтральну позицію. Окрім цього, журналіст має лишатися нейтральним – не підтримувати жодну зі сторін.

Як зазначають Біл Ковач і Том Розенстіл, потрібно слідкувати за тим, аби баланс не призводив до викривлення інформації. Баланс – це не просто математика, коли журналіст механічно переказує позиції сторін[16]. Дуже часто у пропагандистських матеріалах імітується дотримання журналістських стандартів. Адже якщо хтось каже, що «зелених чоловічків» немає на певному півострові, можна включити цю «думку» в матеріал. Але чи буде цей текст відображати реальність, якщо ми просто подамо цю «думку» поряд з іншими?

Тому баланс думок – це не просто відбір різних точок зору. Біл Ковач і Том Розенстіл пишуть, що цей стандарт є «технікою, пристроєм, що має допомогти журналістам під час роботи над перевіркою їхніх матеріалів»[17]

З-поміж найпоширеніших порушень стандарту можемо назвати:

  • ігнорування важливих позицій щодо конфлікту («за», «проти» чи «нейтральної»);
  • різний формат подачі сторін (позиції наявні, проте увага їм приділяється нерівномірно);
  • оціночна репліка журналіста – автор підказує читачам, як ставитися до того, що говорить джерело інформації;
  • неправильна структура матеріалу (згідно зі стандартами, лід та заголовок повинні бути нейтральними або ж містити позиції різних сторін, закінчуватися матеріал має точкою зору незацікавленого джерела).

Нейтральна точка зору

Цікавим видається визначення нейтральної точки зору в політиці «Вікіпедії»: «Ця політика не означає можливості написання статті з якоїсь однієї єдиної неупередженої, “об’єктивної” точки зору. Навпаки, ця політика встановлює, що ми повинні чесно представити всі наявні точки зору і стаття не повинна декларувати, мати на увазі або натякати на те, що яка-небудь із представлених точок зору є єдино правильною»[18].

Отже, нейтральність стосується не тільки стилю, викладу матеріалу, але й того, що ми не видаємо свого ставлення до того, про що пишемо. Або ж можна сказати й так: якщо в тексті є ставлення, оцінка – має бути зрозуміло, кому вона належить: авторові матеріалу чи джерелу інформації? У журналістиці це називається «стандарт відокремлення фактів від коментарів». Вище ми вже наводили варіанти порушення цього стандарту. Якщо в матеріалі йдеться про факти, читач має розуміти, звідки надійшла інформація. Якщо в тексті наявні позиції, думки, коментарі, оцінки – потрібно чітко вказувати їхнє джерело.

Звернімо увагу на приклад із газети «Житомирщина»:

У першому абзаці знаходимо одне порушення «визначна подія». Для чого тут прикметник «визначна»? Уникнути порушення можна було б, якби журналіст просто повідомив факт: 15 червня на Малинщині відзначатимуть 95-річчя з дня заснування…» Більше порушень у другому абзаці: тут, окрім фактів про сільського голову, є інформація про те, що він голова Асоціації сільських голів і був обраний вчетверте, журналісти характеризують героя публікації як «палкого патріота, працелюба» тощо.

Тут потрібно поставити собі запитання: а чи повірять журналістам на слово, якщо вони одних будуть називати «працелюбами», а інших – «ледарями»? Порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів зазвичай дуже просто розпізнати. Дивимося на прикметники: якщо вони не підкріплені фактами, якщо вони не вживаються у лапках – це порушення. Чому б журналістам не навести приклад, який би сказав сам за себе – палкий патріот їхній герой чи ні?

Як казав ще Ернест Гемінґвей, писати потрібно фактом. Від красивих описів, які не підкріплені фактами, користі не буде. Порівняймо опис, наведений вище, з описом із журналу National Geographic: «14 років тому Дзіс Ґаус, колишній хірург із Замбії, засадив 12 гектарів на збанкрутілій цитрусовій фермі біля Мапуту бананами. З часом його бізнес розвинувся. Тепер він називає його “Бананоландія”. Господарство на 1400 гектарах є найбільшою банановою фермою в Мозамбіку і одним із головних у країні працедавців, де протягом року постійно працюють 2800 працівників»[19]. Чи зрозуміємо ми з цього опису, що герой – працелюбний? Що він гарний підприємець? Що він добре знається на сільському господарстві? Звичайно, так. Але ми будемо більше вірити авторові й цьому опису, якщо про це скажуть факти.

Говорячи про стандарт відокремлення фактів від коментарів, слід розрізняти новинні та аналітичні / публіцистичні матеріали. У новинах журналіст не має права на думку. Його завдання – констатувати факт. А от в аналітиці та публіцистиці, якщо автор почуває себе компетентним, він цілком може викласти свою позицію. Однак при цьому має бути позначено, що це саме його точка зору.

Стандарт відокремлення фактів від коментарів передбачає також, що аналітика та публіцистика будуть візуально відмежовані від новин. Для деяких місцевих сайтів це якраз проблема, тому що всі нові матеріали публікуються в стрічці новин. Таким чином, позиція журналіста може бути сприйнята за факт, що є порушенням. Тому рубрика «нове на сайті» – для таких випадків, безперечно, буде кращою, ніж «новини».

Із приводу дотримання стандарту відокремлення фактів від коментарів в етичному кодексі американської CBS зазначено: «Факти мають бути представлені так, щоб інформувати, а не переконувати. Якщо йдеться про суперечливі питання, глядачі не мають здогадуватися, яку сторону підтримує ведучий»[20].

Дбати про нейтральність редакція має не тільки в журналістських матеріалах. Деякі західні ЗМІ, наприклад, BBC, мають свою політику щодо поведінки журналістів, ведучих та редакторів у соціальних мережах[21]. Коли журналіст пише пост чи навіть ставить лайк під публікацією чи фото, він також повинен думати про свою нейтральність.

Ймовірно, порушення стандарту відокремлення фактів від коментарів в українській місцевій пресі пов’язано з тим, що за радянських часів журналіст повинен був у кожному тексті – включно з новинами – показувати, що суспільство успішно рухається до комунізму. Після того як Україна здобула незалежність, на місце комуністичної партії прийшли місцеві олігархи чи місцева влада, які також сподіваються тільки на позитивні згадки про себе.

Часом журналісти можуть використовувати своє службове положення і «просувати» інтереси друзів, родичів чи знайомих. Однак, стандарти таких видань, як BBC і The Washington Post, рекомендують відмовлятися від висвітлення тих подій, про які журналіст не зможе написати нейтрально.

Стандарти балансу думок та відокремлення фактів від коментарів є такими ж важливими, як і стандарт точності. Журналісту мало тільки зібрати інформацію та перевірити факти, він також має бути незалежним, а отже, за словами Джеремі Іггерса, «підібратися до об’єктивності якомога ближче…»[22]

Примітки:

[1] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 26.

[2] Цит. за Iggers J. Good News, Bad News. Journalism. Ethics and the Public Interest. – Boulder, Colo : Westview Press, 1999. – Р. 92.

[3] Мільтон Дж. Аеропагітика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://krotov.info/acts/17/2/milton.htm.

[4] Цит. за Josephi B. Digital Journalism and Democracy // The Sage Handbook of Digital journalism – Р. 55.

[5] Цит. за Iggers J. Good News, Bad News. Journalism. Ethics and the Public Interest. – Boulder, Colo : Westview Press, 1999. – Р. 91.

[6] Див. Iggers J. Good News, Bad News. Journalism. Ethics and the Public Interest. – Boulder, Colo : Westview Press, 1999. – Р. 91.

[7] Там само. – Р. 98.

[8] Липпман В. Общественное мнение /Пер. с англ. Т.В Барчуновой; Редакторы перевода К.А. Левинсон, К.В. Петренко. — М.: Институт Фонда «Общественное мнение», 2004. – 337 с.

[9] Бернерс-Лі Т. Заснування П@вутини. З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа. – Київ: Києво-Могилянська академія, 2007.

[10] van der Haak B. The Future of Journalism: Networked Journalism / Bregtje van der Haak, Michael Parks, Manuel Castells // International Journal of Communication. – 2012. – № 6. – P. 2931.

[11] Там само.

[12] Mitchell, A. S. Publics Globally Want Unbiased News Coverage, but Are Divided on Whether Their News Media Deliver [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pewglobal.org/2018/01/11/publics-globally-want-unbiased-news-coverage-but-are-divided-on-whether-their-news-media-deliver/.

[13] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 52.

[14] Єременко С. У регіональних медіа відчувається наближення виборів – моніторинг Інституту демократії імені Пилипа Орлика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/u_regionalnikh_media_vidchuvaetsya_nablizhennya_viboriv_monitoring_institutu_demokratii_imeni_pilipa_orlika/.

[15] В Одессе около двух тысяч человек вышли на митинг в защиту традиционной семьи (ФОТО) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://odessa-life.od.ua/news/48836-Okolo-dvuh-tysyach-odessitov-vyshli-na-miting-v-zaschitu-tradicionnoy-semi-FOTO.

[16] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 100.

[17] Там само.

[18] Вікіпедія:Нейтральна точка зору [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9D%D0%B5%D0%B9%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%83.

[19] Борн-молодший Д. Наступна житниця // National Geographic – Україна. – 2014. – № 7-8. – С. 80.

[20] CBS news. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.cbsnews.com/

[21] Правила для социальных сетей [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bbc.co.uk/academy/articles/art20130702112134639.

[22] Iggers J. Good News, Bad News. Journalism. Ethics and the Public Interest. – Boulder, Colo : Westview Press, 1999. – Р. 91.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *