В інформаційному суспільстві усе змінюється та оновлюється. Зокрема, нові риси з’являються й у системи мас-медіа.
2.1. Система мас-медіа комерціалізується. Інформація як основний ресурс сучасності – це товар, що підпорядковується правилам ринку. Вартість інформації забезпечує фінансово-економічний фундамент мас-медіа, а журналісти виступають брокерами, торговцями інформаційними продуктами. Інформація як ресурс може продаватися аудиторії з різними намірами: 1) задля відкритого задоволення її інформаційних потреб, часто найпростіших і найприємніших (тоді ми маємо якісну журналістику, а також інфотейнмент, таблоїдизацію, «жовту пресу», що орієнтується на правило 5 С); 2) задля задоволення комунікаційних намірів певного соціального суб’єкта (замовника), зацікавленого у формуванні позитивного чи негативного ставлення громадськості (тоді маємо «джинсу», приховану рекламу, дезінформацію, пропаганду, піар); 3) задля маніпулятивного просування їй цінностей та ідей в інтересах соціального суб’єкта (замовника) шляхом формування лояльної до ЗМІ аудиторії з подальшим продажем її зацікавленим гравцям (рекламістам, піарникам, політтехнологам).
Цензура у класичному розумінні цього поняття в умовах відкритого інформаційного простору відсутня, проте комерціалізація створює свої умови для цензурування. Фактичним цензором інформації все частіше стає рейтинг та увага аудиторії, адже мас-медійна інформація – товар, що збирає аудиторію та оцінюється за рівнем аудиторної привабливості.
Активна комерціалізація сучасних мас-медіа внесла істотні зміни в їхню типологізацію. На медійну кон’юнктуру стала відчутно впливати й ознака власності, що раніше взагалі не бралася так активно до уваги експертами та науковцями. Експансія економіки (П’єр Бурдьє) на поле журналістики не припиняється: медіабізнесменів, медіапродюсерів стає більше й більше, а коло питань їхньої компетентності щодо медіасистеми зростає разом з їхньою впливовістю.
2.2. Мас-медійний продукт стандартизується та уніфікується. Продукція мас-медіа стає все менш різноманітною. Форма стандартизується, зміст – спрощується. У певному сенсі це спосіб популяризації складного інформаційного продукту, а також прояв споживчої зрілості мас-медійного повідомлення як товару – гарантія якості. Стандартизований продукт легше «обкатати», спрогнозувати його вплив на свідомість аудиторії, досягти передбачуваних реакцій. Загалом діяльність гравців поля журналістики поступово стандартизується. Згадайте хоча б новини на різних телеканалах, які часом складно відрізнити, або випуски розважальних телепрограм, телешоу, серіалів, що створюються за зразком формату. До форм уніфікації можна уналежнити також прийом активізації заголовкового комплексу публікацій, прив’язка повідомлення до графічних чи зображальних елементів, безшовність мовлення сучасного телебачення[1],[2]
Жанрові характеристики журналістської роботи (акцент на формі подачі матеріалу) поступаються сьогодні цільовим характеристикам (акцент на меті журналістської комунікації): форми з акцентом на фактах (репортаж, інтерв’ю, кореспонденція), з акцентом на думці (рецензія, стаття, коментар, портрет), з акцентом на фантазії (комікс, фейлетон). Уніфікація сприяє формуванню стійкого горизонту очікування аудиторії ЗМІ та прогнозованих реакцій, що також її задовольняє: отримує те, що планував.
2.3. Сучасні ЗМІ здійснюють інсценізацію реальності та створюють медіаподії. Широкий асортимент масово-комунікаційних засобів спілкування з величезними цільовими групами поряд із «всюдисущістю медіа» та нашим небажанням вимикатися з інформаційних потоків часом «заносять» журналістів на дорогу створення медіаподій. Медіаподія – це специфічний продукт мас-медіа, який, по суті, є симулякром, не має під собою реальності, яку відображає. За технологією – це об’єднання репортажності та постановочності, коли щось робить так би мовити «під камеру», навмисне у присутності журналістів.
Медіаподія – подія, що існує тільки в медіареальності. Вона широко висвітлена в ЗМІ, але щодо дійсності є перебільшеною або штучною, сконструйованою. Детально про цей феномен пише гарвардський фахівець із комунікацій Деніел Бурстін[3]
До посилення впливу медіаподієвості на сучасну людину призводить зміна комунікативних звичок. Зокрема відео-, фото-, кіно-, телезображення дають їй досвід настільки ж реальний, як і життєвий. За її уявленнями, події в інформаційному просторі нічим не поступаються подіям у фізичному світі, бо є також важливими та впливовими[4]
2.4. Мас-медіа сьогодні забезпечують мозаїчне, кліпове відтворення дійсності. Світ часто в сучасних мас-медіа постає як сукупність уламків, суцільний калейдоскоп. Сприйняття принципово фрагментованого світу ускладнюється також швидкою зміною елементів, яка не передбачає осмислення. На думку Петера Слотердайка, сучасні мас-медіа працюють за принципом тотального синтезу, тотального додавання[5]: вони про все повідомляють, всього торкаються, все зіставляють, але на нульовому рівні мисленнєвого проникнення. Петер Слотердайк звертає увагу на те, що, мислячи псевдоеквівалентностями, мас-медіа нівелюють цінності, породжують байдужість, спотворюють уявлення людини та суспільства про те, як пов’язані явища, процеси, предмети в цьому світі.
Бліп–культура (blip culture) – термін, який ввів Олвін Тоффлер для позначення за допомогою терміна blip (викид сигналу) фрагментарно-мозаїчного характеру уявлень про світ, що виникає у постійних споживачів електронної інформації. Вона хаотична, проте неминуча в комп’ютеризованому інформаційному суспільстві[6].
2.5. Поширеними формами подачі інформації стають таблоїдизація, інфотейнмент, едьютейнмент. Сучасна аудиторія прагне споживати інформацію в максимально доступній, зручній, комфортній і приємній формі, що веде до появи новацій на рівні змісту і форми медіаповідомлень. Потурання аудиторії з боку «жовтої преси» задовольняє не всіх. Є значний попит на якісну інформацію, що має при цьому «легку» форму.
«Жовта преса» (yellow press) – друковані видання, насичені вульгарно-сенсаційними матеріалами, плітками, інсинуаціями та ілюстраціями, що розраховані на малоосвічених читачів із примітивними смаками та інтересами. З «жовтим журналізмом» пов’язана діяльність репортерів, здатних заради матеріальної вигоди порушувати принципи об’єктивно-чесної інформації.
Ellmore R. Terry. Mass Media Dictionary. Special Edition. National Textbook Company. – Lincolnwood, Illinois, USA, 1992. – C. 665.
Таблоїди складають специфічну групу ринку друкованих ЗМК, але не лише на підставі переважного формату A3. Таким чином, термін, що вказував спочатку тільки на формат газети, став загальним і тепер означає ще й певний «тип змісту», що проникає у видання різних форматів і типів. Термін «таблоїд» став синонімом неаналітичних газет, що приділяють підвищену увагу спорту, розвагам, матеріалам про життя знаменитостей – «скандалам, інтригам та розслідуванням». Дослідники часто пояснюють існування таблоїдів низькими смаками читачів, їхнім небажанням читати серйозні новини та аналітику. Таблоїди – це, власне, всі глянцеві журнали й газети, які можна уналежнити до категорії «бульварної» чи «жовтої преси». Вони мають яскраву обгортку і строкате наповнення, велику кількість світлин порівняно з текстом і сенсаційні заголовки непомірно великих кеглів. Причини їхньої «живучості» та популярності на споживчому ринку друкованої продукції – це правило п’яти «С» і легкий стиль публікацій. Людина завжди готова насолоджуватися інформацією про скандали, смерть, секс, сенсації, особливо якщо вона подається в короткій дотепній формі. Зазвичай таблоїди подають розповіді в такий спосіб, що складається враження, ніби йдеться про мистецькі постаті, неординарних особистостей, одним словом – небожителів на Олімпі культури. Такими їх робить насамперед ця глянсова преса.
«Спочатку таблоїдами у Великобританії називали медикаменти, які вживались у вигляді пігулок. Наркотичний ефект медикаментів і те, що їх легко прийняти, згодом був перенесений і на популярні ЗМІ. У першій половині XX століття термін “таблоїд” почав використовуватись у Лондоні для означення формату газет, які можна було зручно читати у потягах чи автобусах. Великі крикливі заголовки, величезна кількість шокуючих світлин, ексклюзивність, сенсаційна подача “гарячих новин”, апеляція до інстинктів, а не до розуму, інформація для розваг, світські хроніки, кримінальні злочини, вузький формат і, відповідно, вузький світогляд стали домінантами “жовтої преси” не тільки Великобританії, а й усього світу».
Блавацький С. Таблоїдизація якісної преси у Великобританії // Вісник Київ. націон. ун-ту. Серія Журналістика. – 2007. – Вип. 30. – С. 91-102; С. 92.
Криза ідей («все вже придумано, винайдено, відкрито до нас»), зростання рейтингів розважального контенту, які почали перевищувати рейтинги традиційних лідерів – інформаційних жанрів, спричинюють трансформації усталених форм. З’являються інфотейнмент, едьютейнмент і таблоїдизація.
Інфотейнмент (іnfotainment) – це новий підхід до інформації та її пакування. І автору, і аудиторії має бути цікаво те, про що розповідається, та те, як це робиться. Поряд можуть подаватися різномасштабні, різножанрові, далекі за тематикою свідчення: «паркетні» новини, регіональний нарис, репортаж із гарячої точки, огляд світських подій тощо. Синтез інформації та розваг, його ціллю є у легкий видовищний спосіб задовольнити інформаційні потреби аудиторії та забезпечити їй цікаве проводження часу.
На межі інформації та розваги у 80-х роках ХХ століття в США виник новий телевізійний жанр «інфотейнмент»: іnfotainment – information + entertainment. Появу жанру пов’язують із виходом в ефір програм «Доброго ранку, Америко!» (Good Morning, America) і «Ю.Ес.Ей. тудей» (USA today). Суть жанру визначали як подача новин у розважальній формі. Класикою інфотейнменту називають програми розважального телеканалу MTV. Аналітики пов’язують поширення інфотейнменту з посиленням тенденції до приватизації та монополізації інформаційно-розважальної індустрії, що витісняє публічну сферу інформаційного простору[9]. Американські дослідники ЗМІ Леонард Дауні та Роберт Кайзер вважають, що послідовно самі новини трансформувалися в медіапродукт нового типу, який згодом отримав назву «інфотейнмент» і став складником сучасної індустрії розваг у ЗМІ. Інакше кажучи, новини перетворилися на форму розваги, а розвага все частіше представлена у формі новин. Пріоритетом теми журналістики інфотейнменту є кримінальні новини та історії про зірок. Супротивники концепції інфотейнменту іронічно називають такі продукти «щасливі новини» (happy news), «макулатура ТВ» (trash TV).
Едьютейнмент (edutainment) передбачає подачу наукової та освітньої інформації в розважальній формі; його мета – зробити навчання максимально цікавим та захоплюючим для аудиторії, при цьому розважальний складник тут не головний, а засіб залучення аудиторної уваги та можливість донести складну наукову інформацію доступно для рядового реципієнта. Едьютейнмент, скоріше, визначає особливий підхід до оформлення освітнього матеріалу.
Veltman K. Edutainment, TechnotainmentandCulture // URL: http://www.sumscorp.com/img/file/2004_Edutainment_Techotainment_and_Culture.pdf
Таблоїдизація – також одна з найпомітніших тенденцій розвитку сучасних ЗМІ. Якісна преса все активніше використовує особливості формату таблоїдної преси (короткі матеріали, легка подача інформації, значна кількість ілюстрацій тощо), адже аудиторія прагне, споживаючи інформацію, не витрачати на це дуже багато часу, якого вимагають розлогі аналітичні публікації. Проте, намагаючись зберегти свою аудиторію та подолати конкуренцію, ЗМІ, всупереч традиційним стандартам достовірності, точності, смаку, об’єктивності, використовують «крикливі», нав’язливі форми подачі інформації. Розважальність досягається за допомогою низки прийомів: порівняно швидкий темп подачі інформаційного повідомлення, яскраві картинки, високий ступінь драматизації оповіді, зміни настрою тощо.
Іванова О. А. Сад літератури в журнальній оптиці сучасності: Медіакомунікації з, для і про літературу: Монографія. – О.: Астропринт, 2009. – 368 с.; С. 68-69.
Інфотейнмент виступає характерною рисою процесу таблоїдизації. Без сумніву, найважливішим медіаканалом, котрий сприяв становленню та розвитку інфотейнменту, було комерційне телебачення, однак і таблоїди зробили свій внесок, «полегшивши» соціально-політичну інформацію. «Усе це повністю відповідає філософії медіа, коли “попит породжує пропозицію”», – читаємо у Маршалла Маклюена[12].
Поетичне і водночас ґрунтовне визначення процесу таблоїдизації дає Марвін Кальб, директор Шоренстейнського Центру з преси, політики і громадських справ у Гарвардському університеті. На його думку, «таблоїдизація – це девальвація “сухих новин” і ревальвація сексу, скандалів та infotainment»[13]. Загалом таблоїдизацію можна визначити як зміну пріоритетів у тематиці та формі подачі матеріалів, яка виявилася надзвичайно прийнятною для сучасного заклопотаного та водночас жадібного до інформації та рекреації споживача мас-медіа.
Тлумачити процес таблоїдизації як скочування сучасної журналістики у прірву «бульварщини» – неприпустима вульгаризація того, що відбувається. Дійсно, світ, описаний таблоїдами, нереалістичний та обмежений світськими подіями, персонами та плітками про них. У ньому доволі абсурдні правила: жити слід, як голівудські актори, вбиратися – як моделі на подіумах, дивитися блокбастери, читати бестселери тощо. Натомість одним із різновидів таблоїда є квалоїд, тобто «якісний таблоїд». Термін ввела у науковий обіг дослідниця сучасної зарубіжної преси Олена Вартанова слідом за відомою шведською журналісткою Крістіною Юттерстрем. Квалоїди – це таблоїди, що знайомлять із біографіями знаменитих, впливових, авторитетних осіб, інформують про новації у різних галузях, глибоко, різносторонньо та професійно оцінюють публічні явища, витвори мистецтва. «Масові таблоїди, що мають максимальні наклади та характерний стиль оформлення, прагнуть підвищити якість змісту. Так виникає квалоїд – особливий тип вечірньої газети, що поєднує характерний стиль оформлення, відображення широкої панорами світових подій, аналіз серйозних питань зовнішньої та внутрішньої політики з доступною мовою викладу»[14]. Як вважає професор Норденстренг (Фінляндія), квалоїди входять в набір обов’язкового читання будь-якого інтелектуала на півночі Європи.
Явище таблоїдизації чинить експансію в обидва боки: як на поле якісної преси, так і в бік «бульварної». Великобританія дає прекрасну ілюстрацію двобічності цього процесу: якісні газети типу Times та Daily Telegraph у прагненні розширити читацьку аудиторію полегшують серйозні новини, пропонуючи більше розважальних матеріалів, а традиційні таблоїди типу Daily Mail, Daily Mirror вдосконалюють якість змісту, намагаючись привернути увагу більш освічених і, головне, забезпечених читачів.
З економічної точки зору, таблоїдизація абсолютно обґрунтована. Підвищення якості змісту публікацій, значне розширення аналітики потребувало б серйозних матеріальних витрат (більш високий рівень професійності авторів, більші часові ресурси, робота з більшою кількістю джерел тощо), а розширення асортименту «легких» матеріалів, розробка тематики, прив’язаної до повсякденного життя споживачів інформації (екологія, здоровий спосіб життя, харчування, мода, телебачення), не лише позитивно сприймається аудиторією, а й розширює її завдяки новим соціальним групам і «приваблює нових рекламодавців – банки, страхові та інвестиційні фонди, туристичні агентства тощо»[15].
Аби не було підстав оцінювати діяльність регіональних ЗМІ за прислів’ям «уміла готувати та не вміла подавати», місцевим редакціям треба «бути у тренді», а точніше – напрацьовувати навички та технології таблоїдизації, інфотейнменту та едьютейнменту, не беручи на себе при цьому гріхів «жовтої преси» та «копійчаної преси».
Копійчана преса (рenny press) – дешева газета, що розраховує на своїх читачів низькими цінами, місцевими новинами, кримінальною хронікою та сенсаціями.
Whetmore E. Mediamerica. Form, Content and Consequence of Mass Communication. – Belmont, 1982. – С. 32.
«Вечерняя Одесса» друкує матеріал «Опасно только для украинцев? Что нужно знать о пальмовом масле», в якому роз’яснює користь і шкоду пальмової олії для повсякденного споживання на фоні інших типів олій. За формою матеріал має ознаки інфотейнменту (блокування, фрагментація значного за обсягом тексту; шрифтове виділення важливої інформації, інфографіка, цікаві супровідні факти тощо), натомість він не містить посилань на джерела інформації, що неприпустимо в якісному виданні. Також варто зазначити, що сам матеріал має неідентифіковане авторство, що негативно позначається на його сприйнятті, однак задля підвищення інтересу аудиторії газета використовує актуальний інформаційний привід: прийняття у першому читанні ВР України законопроекту про заборону використання пальмової олії у виробництві продуктів харчування.
Матеріали рубрики «У нас в гостях газета “Медицина. Красота. Здоровье”» видання «Жизнь в Одессе» мають ознаки інфотейнменту та едьютейнменту, оскільки подають інформацію щодо збереження фізичного та психічного здоров’я людини в легкій, доступній формі, містять конкретні рекомендації та супроводжуються ілюстративним матеріалом. Натомість усі вони не мають посилань на джерела, що різко знижує якість публікацій і довіру до них.
Матеріал під назвою «В Украине повысили прожиточный минимум: что это изменит» з газети «Жизнь в Одессе» має чіткий інформаційний привід (підвищення прожиткового мінімуму для всіх категорій населення у липні 2018 року) та роз’яснює наслідки цього для оподаткування, нарахування штрафів, соціальних виплат, пенсій тощо. Публікація супроводжується інфографікою, точними цифрами, конкретними прикладами, що надає їй ознак інфотейнменту та зацікавлює аудиторію.
Вдало виглядала б у місцевих ЗМІ якісна документалістика, що не подає життя як видовище, але вбачає у подіях та явищах свою природну красу, динамічність, глибину, інтригу тощо.
Справжня документалістика здатна виконувати важливі суспільні функції, адже вона тяжіє «до висвітлення подій із більш далекою перспективою, більш глибоких та складних, де проблеми політики вирішити не так легко, де немає жорстких вимог, що стосуються рівноваги та неупередженості, які стосуються новин та інформаційно-аналітичних програм. У цьому сенсі документальні програми можуть досліджувати потреби у більш глибоких структурних змінах та кидати виклик статус-кво, тоді як інформаційно-аналітичні програми орієнтовані більшою мірою на реформи, що можуть бути досягнуті практично, без принципових змін у ставленні до влади»[17]. До речі, якісна документалістика – прекрасне тло для наративності як технології роботи із суспільною свідомістю, про що йшлося вище.
На правду, місцеві ЗМІ публікують історичні матеріали, зокрема місцевої тематики. Проте, часто це публікації фахових істориків, краєзнавців, етнографів, політологів, які «грішать» науковістю, переобтяжені історичними фактами та деталізацією, що, скоріше, відвертає увагу потенційного реципієнта, ніж утримує її. Інформацію історичного спрямування слід обробляти за правилами сучасної журналістики.
Прикладом такої публікації може бути матеріал під назвою «Формирование начального образования в Южной Бессарабии в конце ХІХ века», розміщений в ізмаїльській газеті «Курьер недели», за авторства молодшого наукового співробітника музею А. В. Суворова Діани Георгіци. І сама назва, і зміст публікації, переобтяженість цифрами, датами, фактами, подробицями, зорієнтовують її, насамперед, для зацікавлених у питанні фахових істориків, а не пересічного читача з широким колом інтересів.
«Днепр вечерний», що прагне друкувати якісну політаналітику, за його ж словами, публікує матеріал під назвою «В тени Тегеранской конференции», автором якого є дніпровський політолог Юрій Райхель. Розлога публікація являє собою суцільний текст, що не містить жодних засобів членування, які б полегшували сприйняття специфічної складної інформації. До того ж він не має інформаційного приводу та не демонструє врахування правила наближення інтересів.
Вдалим прикладом публікації на історичну тематику може бути матеріал «Бессарабский Робин Гуд» із газети «Жизнь в Одессе». Він має вдалу назву, що враховує правило наближення інтересів місцевої аудиторії, а також написаний професійним журналістом. Це документалістика з орієнтацією на інфотейнмент та едьютейнмент. Думки істориків, ілюстрації, документи тут підпорядковуються меті розважити читача цікавою інформацією про місцевого «героя», при цьому не звівши історію до рівня коміксу.
У цьому контексті цікавими та доречними видаються нам матеріали про культурні, історичні, мистецькі феномени регіону, які є сприйнятливими для таких форм подачі інформації, як таблоїдизація, інфотейнмент і едьютейнмент. Адже про кожного з них легко підібрати відповідний масив інформації. Для прикладу роботи у такому ключі згадаємо публікацію з газети «Одесская правда» про відому «пам’ятку» Одеси – книжковий ринок під назвою «Книжка». Увагу автора зосереджено на долях людей, що працюють там, створюючи атмосферність «Книжки» як топосу.
Аби розважити читачів посібника, пошлімося також на публікацію у львівській газеті «Експрес» під назвою «Гопля! Замість бензину – дрова». У ній йдеться про «винахідника», який перевів своє авто з бензину на дрова, чим і став цікавим журналістам.
Загалом увага до заголовкового комплексу – важливий чинник успіху ЗМІ у аудиторії, як і наявність якісних, власних, ілюстрацій, зокрема малюнків і карикатур.
Загальна тональність публікацій має бути зорієнтована на легкість у подачі інформації, емоційність, проте самі повідомлення мають стосуватися важливих тем і проблем, а не бути «пустоцвітами», що лише провокують гедонізм, ескапізм, релаксують, заколисуючи, гіпнотизуючи та наркотизуючи аудиторію. Легкість і комфортність подачі інформації має вести до відновлення психічної рівноваги, формування позитивного ставлення до світу, а не відволікати чи відчужувати від життя.
Для прикладу пошлімося на рубрику «Отдохни» ізмаїльського видання «Курьер недели». Матеріал під промовистою назвою «Весна и кошки!» демонструє серію фото домашніх улюбленців, що супроводжуються короткими текстівками про чудернацькі особливості котів. Зустрічаємо у рубриці також гороскоп зачісок, календар астрологічних прикмет тощо.
В умовах інформаційного суспільства система мас-медіа – це найсильніший контент і найпотужніший канал комунікації. Сьогодні вона сама переживає трансформацію. Зміни означають адаптацію мас-медіа до нових соціокультурних умов задля здійснення своїх задач: тепер не аудиторія шукає медіа, а медіа полюють на аудиторію, хочуть потрапити до «ближнього кола» глядачів, читачів, слухачів; поєдинок зображення та слова на полі мас-медіа закінчився остаточною перемогою зображення; якісним ЗМІ, аби вижити, доводиться спрощуватись; аналітичність витісняється розважальністю; редактор тепер – це «пастух блогерів», продюсер контенту, а не керівник стабільного та злагодженого колективу журналістів; журналіст зобов’язаний перетворитися на універсального профі, а не бути вузьким фахівцем.
Девізом сучасної культури можна вважати фразу «розумним скрізь у нас дорога», бо без постійного підвищення рівня освіченості, компетентності, професійності жити в світі, що змінюється неймовірними темпами, – годі й сподіватися. Сучасній журналістиці, і зокрема регіональній, не оминути цього також: інформаційна аналітика, нові формати спілкування, вихід на створення нових аудиторних осередків, які б не виникли без ЗМІ тощо. Інформація без спеціального пакування сьогодні мало приваблює потенційного споживача. Як «таблоїдизувати» свою роботу місцевому ЗМІ? По-перше, слід запозичити, творчо опрацювавши, порядок денний, сформований таблоїдами; по-друге, спростити форму подачі матеріалу, додавши підзаголовки, посиливши наочність повідомлення ілюстративністю; по-третє, урізноманітнити стиль спілкування з аудиторією, додавши елементи фамільярності, провокативності чи гумору. Але за будь-яких обставин працювати якісно, орієнтуючись на журналістські стандарти.
Різкою провокативною тональністю спілкування з аудиторією відрізняється одеське видання «Таймер». Зокрема, матеріал про мера Чорноморська і привертає увагу аудиторії, і іронізує над героєм, чи то підриваючи, чи то піднімаючи його імідж.
Примітки:
[1] Іванова О. А. Мова екрану у зоні цифрових і віртуальних перетворень // Діалог : Медіа-студії. – 2012. – Вип. 15. – С. 115-124.
[2] Іванова О. А. Екранна мова та екранна культура: зброя VS обладунки телереклами // Діалог : Медіа-студії. – 2013. – Вип. 17. – С. 158-165.
[3] Boorstin D.J. The image: A guide to pseudo-events in America. – New York: Vintage, 1961.
[4] Pilkington E. Obama inauguration: words of history… crafted by 27-etar-old in Starbucks. – Guardian. – 2009. – January 20. – Р. 180. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: www.guardian.co.uk/world/2009/jan/20/barack-obama-inauguration-us-speech.
[5] Слотердайк П. Критика цинічного розуму / Пер. з нім. А. Богачова. – К : Тандем, 2002. – 544 с.
[6] Toffler A. The third Wave. – New York., 1980. – С. 182–183.
[7] Ellmore R. Terry. Mass Media Dictionary. Special Edition. National Textbook Company. – Lincolnwood, Illinois, USA, 1992. – C. 665.
[8] Блавацький С. Таблоїдизація якісної преси у Великобританії // Вісник Київ. націон. ун-ту. Серія Журналістика. – 2007. – Вип. 30. – С. 91-102; С. 92.
[9] Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Новая постиндустриальная волна на Западе: антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. – М. : Academia, 1999. – 610 с.
[11] Іванова О. А. Сад літератури в журнальній оптиці сучасності: Медіакомунікації з, для і про літературу: Монографія. – О.: Астропринт, 2009. – 368 с.; С. 68-69.
[12] Маклюэн М. Понимание Медиа : Understanding Media. – М. : Гиперборея, 2007. – 464 с.
[13] Вартанова Е. Л. Медиаэкономика зарубежных стран : учеб. пособие. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 335 с.; С. 96.
[14] Там само. – С. 132.
[15] Там само. – С. 98.
[16] Whetmore E. Mediamerica. Form, Content and Consequence of Mass Communication. – Belmont, 1982. – С. 32.
[17] Маккуин Д. Между молотом и наковальней – туманное будущее информационно – аналитических программ // Конец журнализма. Versіon 2.0. Индустрия, технология и политика / Под ред. А. Чарльза; пер. с англ. Е. Николаева. – Х.: Изд-во «Гуманитарный центр», Е. Н. Николаева, 2016. – С. 220-244; С. 230.
