Позначка: роздержавлення

Сьогодні важко собі уявити успішний бізнес, який би не мав свого сайту. Адже за допомогою інтернету можна знаходити і залучати нову аудиторію, детальніше розповідати про власний продукт, а ще – вивчати свого споживача, аналізуючи його поведінку на сайті.

Тим не менш, експерти ІДПО, які з початку 2019 року вивчають роздержавлені українські медіа, розглядаючи як друковані, так і електронні ЗМІ, постійно стикаються із проблемою: сайтів у реформованих газет обмаль. І більшість із цих сайтів працюють без врахування специфіки вебу. Саме тому спробуємо розібратися у ситуації в цілому, а також розповісти про основні проблеми, які знаходимо на сайтах.

Південь і Захід України: статистика

Поглянемо на реформовані медіа двох регіонів України: Заходу (Тернопіль, Львів, Чернівці) та Півдня (Миколаїв, Одеса, Херсон). Ми вже робили порівняння сайтів цих регіонів раніше, і дійшли висновків, що інформаційну культуру вони мають дуже різну. Приміром, сайти Західної України частіше працюють в режимі 24/7 та надають перевагу не тільки місцевому, але й всеукраїнському та міжнародному контенту. Сайти Півдня зазвичай не ставлять новин вночі, а також більше зациклені на новинах регіону. Проте ці спостереження стосувалися саме комерційних мас-медіа. Спробуємо розширити наші уявлення – і спочатку подивимося на те, скільки реформованих медіа цих регіонів мають сайти. Для того, аби ці сайти знайти, ми керувалися звичайним пошуком у google та Фейсбук-сторінками цих ЗМІ (за наявності).

Для нашого дослідження ми брали тільки ті ЗМІ, які повністю пройшли реформування і користувалися переліком, що наявний на сайті державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Як бачимо, тільки у Львівській області роздержавлених видань, що мають електронну версію, – більше половини. У решті областей це всього 5-8 сайтів, причому переважна більшість – це обласні видання. Саме тому на Заході ситуація краща (26% оновлюваних веб-версій) порівняно з Півднем (15%).

Тим не менш, запустити сайт – не все одно, що його мати. Адже буває й так: перші декілька місяців електронна версія працює на ентузіазмі одного чи двох людей з редакції, а потім працівники просто «вигорають». І сайт «помирає», хоча й висить в інтернеті без оновлення. І  нашому переліку є такі випадки. Електронних видань, що оновлювалися у липні 2019 року, ще менше. Найбільше у Львові – 9, в решті областей 2-4. (Наш пошук ми здійснили 13 липня: два тижні – цілком достатньо, аби виставити на сайт тексти матеріали).

Ось як ситуацію із електронними версіями роздержавлених ЗМІ коментують Чернівецькі медіаексперти (цікаво, що у цьому регіоні власного сайту не має навіть міська газета «Чернівці»):

«Сайти не мають значної популярності і «не розкручені», хоч наповнюються. Відчувається, що за традицією основними для редакцій є друковані версії. Зрозуміло, що й подій у невеликих районах небагато. «Вільне життя» наповнює свою сторінку у Фейсбук – по 3-4 інформації за день, має відеоархів, який стабільно веде з 2016 р. Повідомлення мають від кількох сотень до кількох тисяч переглядів, найбільше – 15 тис. Коментарі відсутні, тож фідбеку немає. «Слово правди» теж представлена у Фейсбук – по 2-3 матеріали в день. Відео з’явилося лиш наприкінці минулого року і має небагато переглядів. Зв’язку з аудиторією нема. Сторінки дублюють контент друкованих ЗМІ, не адаптований під аудиторію соцмереж. Сайт газети “Карпати” не активний (останні публікації за 2015 р.). Однак редакція наповнює міжрайонний сайт роздержавлених газет, створений для ширшого інформування та міжгазетного обміну інформацією (з ініціативи редакторки газети “Вільне життя” Ольги Кулько) Rayon.cv.ua, має сторінку в соцмережі, яку наповнює, активізуючи читачів (наприклад, опитування)».

з моніторингового звіту м. Чернівці (лютий 2019)

SEO-оптимізація

Для того, аби читачі змогли знайти сайт, не достатньо його мати й періодично наповнювати. Важливо подбати про те, аби сайт посідав першій позиції у видачі пошуковика (наприклад, google). Тож потрібно правильно прописати ключові слова – а перед цим зрозуміти, через який запит користувачі шукатимуть видання в інтернеті.  

Для нашого огляду ми використовували простий запит:

• Газета «х» – область – приміром, Газета «Голос Баштанщини» Миколаївська область.

Хоча google пропонує й інші варіанти:

• Газета «х» місто останній випуск – приміром, газета «Нова Доба» Бучач останній випуск
• Газета «х» місто сайт – приміром, газета «Голос народу» Чортків сайт.

Інколи до пошукового запиту може додаватися рік.

Під час пошуку ключових слів важливо також враховувати й неформальні назви, які може мати видання з-поміж читачів. І також їх прописувати.

З точки зору SEO-оптимізації районні видання одні з проблемних, тому що деякі з них мають неунікальні назви. Приміром, видання «Трудова слава» виходять в Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській та Київській областях.

І тому на запит «газета трудова слава миколаївська область» отримуємо

• Лінк на «Трудову славу» з Кіровоградщини – на першій позиції;
• Лінк на платформу «Ліга Закон» з інформацією про юридичну особу «Редакція газети «Трудова слава» в Запорізькій області – на другій;
• Лінк на «Трудову славу» з Бориспільщини – на третій.

Ще один момент – співпадіння назви газети з назвою телепрограми. Наприклад, на Тернопільщині існує газета «Голос народу», а на каналі 112 – передача з такою ж назвою. Для того, щоб користувач не заплутався із пошуковиком, використовують так звані «мінус-слова» – за визначенням Google Ads:

Спеціальне ключове слово, що запобігає показу оголошень за певним словом або фразою. Користувачі не бачитимуть вашу рекламу, якщо виконають пошук за відповідною фразою.

Google Ads.

Працюючи із ключовими словами, потрібно також пам’ятати і про конкурентів, які можуть перехоплювати ваші ключові слова. Саме через це газеті «Чернівці», яка, за інформацією чернівецьких медіаекспертів, збирається запускати свій сайт, буде складно виграти цю «війну». Бо за запитом «газета Чернівці Чернівецька область» на першій позиції чернівецька газета «Версії», на другій – інформаційний портал «Молодий Буковинець», на третій – суспільно-політична газета «Буковинська правда».

До того ж, на позицію видачі в пошуковику впливають не тільки ключові слова, а й кількість лінків на сайт та вік сайту. Чим більший вік та чим більше лінків на сайт, тим вище його позиція у видачі пошуковика – за умови, що пошуковий запит збігається.

Саме тому редакціям, що запустили свій сайт, важливо і добрати правильні ключові слова, і час від часу самим себе «гуглити». Приміром, через пошуковий запит «газета нова доба бучач останній випуск» на першій позиції знаходимо посилання на статтю у «Вікіпедії», а на другій – на матеріал “Диванна журналістика” в газеті “Нова Доба”. Це сталося тому, що у тексті цього матеріалу наявна фраза: «в останньому номері газети «Нова Доба».

Навряд чи після такої «реклами» читач довірятиме виданню.

Електронні клони газет

Часто буває так, що електронна версія газети стає таким собі «клоном» друкованої. Редакції просто «заливають» матеріали з газети на сайт. При цьому не ставлячи гіперлінків, не додаючи мультимедіа та можливості коментувати тексти. Таким чином вони ігнорують природу мережевих текстів, і, звичайно, втрачають можливість отримати більше переглядів від читачів.

Гіперлінки важливі: якщо правильно проставити їх, передбачаючи, куди саме після прочитання цього конкретного матеріалу піде читач, редакції зможуть забезпечити «глибину» переглядів сайту. Відтак, переходячи за посиланнями, юзер довше залишатиметься на сайті і, користуючись маркетинговою термінологією, довше взаємодіятиме із «брендом». Чи довша взаємодія, тим більша довіра.

Мультимедіа також впливає на тривалість перебування читача на сторінці, якщо фото чи відео наявні, навіть ті, хто мало читає в інтернеті, прокручуватимуть сторінку, аби побачити їх. Для районних видань, які пишуть про міста та села, де всі добре знають один одного, це взагалі гарний крок: люди шукатимуть на фото себе, можливо, поширюватимуть ці фото у соцмережах (тому додавайте на фото ще й свій логотип). Про наявність мультимедіа важливо вказувати й у заголовку. Як правило, новинний заголовок зі словами «фото» чи «відео» набирає більше переглядів порівняно із заголовком без такої вказівки.

Коментарі до матеріалу – це також додаткові заходи на сайт. Людина, яка щось прокоментувала, ймовірно, слідкуватиме за дискусією, можливо, долучатиме до дискусії інших. Варто згадати й про те, що коментарі впливають на довіру до видання, створюють йому репутацію відкритого майданчика для обговорення ключових питань. Але для цього, звичайно, потрібна модерація.

Візьмемо для прикладу суспільно-політичне видання Скадовського району «Чорноморець». Текст про бібліотеку, що святкує новосілля. У тексті не знаходимо гіперпосилань. Але уже в першому абзаці тексту дізнаємося, що ця подія має передісторію і, більше того, обговорювалася в місті»

«Жителі мікрорайону «Кристал» та й усі, хто мешкає у східній частині Скадовська, цілими поколіннями відвідують міську бібліотеку-філію. Упродовж багатьох років вона розміщувалась у маленькому приміщенні гуртожитку по вулиці Івана Франка, 23, усього на 32 квадратних метрах. Аж ось заклад офіційно відкрився за новою адресою, у значно покращених умовах».

Тож цілком можливо, що на цю тему публікувалися матеріали на самому сайті чи в інших виданнях міста та області. Ймовірно, жителі міста обговорювали це питання у соцмережах. Чому б не долучити лінки? Як говорить американський дослідник Річард Крейг, матеріал в інтернеті відрізняється від журналістського тексту в інших медіа тим, що він стає таким собі «тематичним пакетом» і містить не один текст, а максимум інформації з певного питання. Чим більше лінків, тим більш інформованим буде читач. І тим більшим буде його бажання повернутися на сайт пізніше. Адже тут йому все розклали по поличках – і в одному місці він отримав усю потрібну інформацію.

Фото на сайті знаходимо. Плюс – є логотип. Але мінус у тому, що фото лише одне. Звернімо увагу на те, що на заході було дуже багато людей: «Цю подію з фахівцями бібліотечної справи прийшли розділити численні друзі, партнери, діти та дорослі – постійні читачі». Також перерізали стрічку, були присутніми чиновники, голова райради, мер. У тексті також знаходимо опис нової бібліотеки. Але чому б не додати галерею фото? І тим самим збільшити час, який читачі проводитимуть на сайті, а також збільшити кількість фото, які користувачі поширюватимуть у соцмережах.

Як бачимо, на сайті є можливість коментування, але немає коментарів. Якщо це так, потрібно заохочувати людей залишати фідбек. До того ж, як ми уже згадували, із тексту очевидно, що проблема із бібліотекою багато кого турбує. Можливо, переробити заголовок? А, можливо, просто додати опитування?

Щодо опитувань можемо навести у приклад сайти, що працюють на сайтах, створених за підтримки «Агенції розвитку локальних медіа». Усі вони мають розділ «тести», результатами від яких можна поділитися у соцмережах. Наприклад, на сайті «Кременець.City» можна перевірити своє знання міста, а на сайті «Маяк.Media» – своє знання Конституції України.   

Юзабіліті: чи можливо щось знайти на сайті?

Сайт – це не просто платформа, куди заливаються тексти. Сайт перш за все потрібен для того, щоб полегшувати користувачеві пошук у величезному вирі інформації. За правилом «трьох кліків» читач повинен знайти те, що йому потрібно не більш ніж за три кліки. Якщо ж публікувати усю інформацію з газети без систематизації, це правило не працюватиме. Читач дратуватиметься через те, що не може знайти потрібного, і – переходитиме на інший сайт.

Для прикладу, з-поміж тих сайтів, що ми оглянули, є видання, що просто ставлять на свої сайти pdf-версії. Тексти із «пдф-ки» в електронному вигляді не дублюються. Давати можливість завантажувати pdf із сайту, електронна розсилка pdf – це, безперечно, позитивно. За це можна й додаткові гроші заробити. Проте не всім зручно читати pdf. До того ж, якщо комусь потрібно знайти конкретний матеріал, але він не пам’ятає дати і номера випуску. А ще користувач може заходити на сайт з мобільного телефону. Тоді pdf – дуже незручно. Pdf-архів – це дуже хороша рубрика для сайту газети. Але обмежувати сайт тільки «пдф-ками» – невдала ідея, яка, до того ж, не дасть вам змоги отримувати багато переглядів, а в майбутньому – гроші від реклами.

Ще одна проблемна тенденція – це електронні версії газет, що існують на платформах для блогів. У шести регіонах, які ми взяли для цього огляду, є три сайти, які виходять на blogspot – безкоштовній платформі для блогів. Інколи для газет можуть використовувати «живий журнал». Це також не найкращий варіант. Спробуйте, приміром, знайти щось на сайті газети «Ходорівщина», якщо ви не знаєте точної дати публікації. Вам доведеться листати увесь блог – дуже незручно. Покращити ситуацію можна через введення додаткових рубрик-сторінок (на цьому сайті бачимо тільки сторінку «Про редакцію») та тегів. Ще одна важлива річ – не виставляти повний текст на головну сторінку, а тільки анонси. Так читачеві не доведеться багато разів «скролити» сторінку.

І наостанок…

Отже, наш огляд показує, що роздержавленим українським виданням подекуди потрібна допомога із створенням та просуванням сайтів в мережі. Судячи з того, що більше половини реформованих медіа не мають електронних версій взагалі, мало хто із редакцій вірить, що сайти якось допоможуть їм, сприймаючи веб-версію швидше як тягар, а не можливість залучення додаткової аудиторії та коштів.

Також очевидною є нестача знань про те, як створювати мережеві тексти, як використовувати ключові слова, лінки, мультимедіа та інтерактивність. Окрім цього, деяким редакціям бракує знань із веб-дизайну. Швидше за все, проблема саме в професійній освіті. Як свідчить дослідження кафедр і факультетів журналістики, проведене «Детектором медіа», у навчальних програмах переважає теорія та історія, а практичних знань із застосуванням цифрових технологій у студентів дуже мало. До того ж, студенти, які розбираються у SEО-оптимізації, веб-дизайні та SMM рідко залишаються працювати у «районках», надаючи перевагу обласним центрам та столиці. Тому вкрай необхідними є тренінги для роздержавлених ЗМІ – ті, що допомагатимуть виданням запускати веб-версії. Дуже корисною з цього приводу видається програма, що проводиться «Агенцією розвитку локальних медіа». Але й самим виданням потрібно підготуватися до того, щоб постійно вчитися. Адже світ цифрових технологій не стоїть на місці – й навіть зараз хтось віднаходить новий рецепт успішного просування у мережі. І дуже скоро усім доведеться його опановувати.

Українські місцеві ЗМІ, стикаючись із проблемами політичного та економічного тиску, мають на додачу до усього підлаштовуватися під виклики цифрової епохи. Як зазначає британський вчений Расмус Нільсен, «місцева преса змінюється сьогодні як частина усієї медійної системи… цифрова революція триває, змінюючи те, як ми спілкуємося, поширюємо контент, отримуємо інформацію, рекламу, розважаємося». Проте наскільки важливою є на сьогодні саме преса? Можливо, телебачення або ж інтернет-ЗМІ, зможуть замінити газети?

Газета: «мозаїка» суспільного життя та «різноголосся стилів»

«Те, що видатні вчителі зробили для Афін у період Сократа і Платона, газета зробила для сучасної людини, – писав у 1923 році Роберт Пак. – Навіть той, хто може прочитати тільки заголовки у щоденній пресі, купує недільні випуски, щоб подивитися на фотографії та малюнки»[1]. Проте, з 1923 року багато чого змінилося, тож що саме ми втратимо, якщо газети зникнуть?

Як відомо, газета була найпершим типом ЗМІ, який з’явився на світ. Це сталося ще у часи Римської імперії у І столітті до н. е. Тоді це було щось на кшталт настінних газет. У тому вигляді, який газета має зараз – надрукована на папері, періодична – вона з’явилася у 1609 році в Німеччині. Тобто газета – найдосвідченіший ЗМІ, зі своїми традиціями. До цих видань ми звикли. Газета пережила велику кількість революцій у сфері комунікацій. Вона стала розповсюдженою завдяки друкарському верстату Гутенберга, пережила його модифікацію у лінотип (друкарський верстат, поєднаний із друкарською машинкою). Вона була свідком народження телеграфу, електрики, телефону і нарешті радіо, телебачення та інтернету. Усі ці винаходи досить суттєво позначалися на зовнішньому вигляді та на змісті газети. Проте щоразу газета демонструвала дивовижну гнучкість, а її створювачі – вміння використовувати обставини на свою користь. Із появою радіо, телебачення та інтернету, мабуть, не минало і дня, щоб хтось не сказав, що газети скоро відживуть своє, проте газети і досі продовжують виходити. Чому так відбувається? Тому що газета є зручною формою отримання інформації, вона має унікальні, тільки їй властиві засоби її передачі, які не доступні ані радіо, ані телебаченню, ані інтернету.

Ось як виглядали перші газети: за форматом та й за оформленням вони нагадували книжки чи журнали.

У такому виданні містилося одне-два важливих повідомлення, надруковані вони були в одну колонку чи дві. Новий засіб комунікації можна було назвати міні-книгою, бо ж від книги він відрізнявся хіба що розміром, відсутністю палітурок та швидкістю виконання. Досить тривалий час газета лишалася такою-от книгою, зробленою нашвидкуруч. Тільки через сто років у газети з’явилася перша риса, котра й сьогодні може вважатися справді унікальною її особливістю, яку сьогодні не може замінити жоден ЗМІ (хіба що інтернет, але не повністю).

На ті часи (початок XVIII століття) припадає активна журналістська робота відомого англійського письменника Даніеля Дефо. Він відомий тим, що ввів у газету різні форми повідомлення інформації, передову статтю та нарис. Він же розбив повідомлення газети на рубрики. І цим газета почала відрізнятися від книги. Поступово збільшувався потік інформації, яку треба обробляти, відбувався розвиток науки, торгівлі. Тому перед газетами виникла потреба розповідати відразу про декілька подій одночасно, встигати за ними. Згодом кількість новин зростає, тож зовнішній вигляд стає більш і більш різноманітним. Одночасно відбуваються зміни в газетному форматі. Він починає збільшуватися порівняно з книжковим. Чому це відбувається? Тому що виникає потреба у представленні все більшої кількості інформації на одному (!) аркуші. І це принциповий момент для газети. Відомий вчений-комунікативіст Маршалл Маклюен говорить, що тільки газета має можливість одночасного повідомлення різнопланової інформації і це дає їй змогу демонструвати «зріз суспільного життя»[2]. Газета в такий спосіб намагається охопити суспільне життя у максимальній повноті та розповідає нам про різні події різними голосами (журналістів, експертів, свідків).

А ось перша шпальта сучасної британської газети The Guardian.

Тут у нас і колонка про війну в Сирії, і фото з кінофестивалю, і анонси щодо того, як написати ідеальний імейл. Тож газета не просто розповідає нам про різні події. Вона, за Маршаллом Маклюеном, презентує різні точки зору на події. Учений пропонує порівняти книгу і газету[3]. Книга – це презентація однієї точки зору автора (чи авторів) на якусь ситуацію. Саме тому книга і не потребує такого великого формату (як газета) і брускової верстки. У газеті ж важливо показати, що тут йдеться про певну подію, а поруч розміщені різні точки зору на цю подію. А також важливий контекст, який редакція створює, розміщуючи навколо різноманітні замітки, фотографії та заголовки. Жоден ЗМІ не надає нам такої можливості, бо радіо чи телебачення розповідають нам про події послідовно. Ми змушені їх сприймати в тому порядку, який нам задають працівники аудіовізуальних ЗМІ. Фактично вони, як екскурсовод у музеї, говорять нам: зараз зверніть увагу на це, а зараз важливо ось це, а тепер перейдімо до наступної зали. У газеті ж ми самостійно обираємо, що нам сприймати і коли. Так, засобами верстки виділяються певні матеріали, проте якщо читач захоче, він спочатку читатиме останню шпальту, а потім першу. Зважаючи на цю особливість газети, Маршалл Маклюен назвав її демократичною. Вона показує нам, що перед нами є велика кількість можливостей, і ми самі можемо вирішити, що сприймати, а що – ні.

Інтернет-видання мають схожий підхід до розміщення публікацій, але тут усе залежить від розмірів екрану. І, як пояснює Галина Тимченко[4], редакторка онлайн-видання «Медуза», в інтернеті не можна кардинально змінити верстку, як у газеті, коли, наприклад, відбувається якась важлива подія.

Ще однією особливістю, яка відзначає пресу через те, що вона одночасно репрезентує велику кількість інформації, є своєрідний газетний стиль. Як розповідає Маршалл Маклюен, після появи телеграфу в 1873 році та лінотипу в 1886-му до газет прийшло «різноголосся стилів»[5], оскільки газетярі вже не могли довго працювати над одним випуском. Потрібно було встигати обробляти ще більшу кількість повідомлень. У зв’язку із цим Маклюен говорить: «Мозаїці преси вдається виконати складну багаторівневу функцію створення групової свідомості та участі, яку ніколи не могла виконати книга»[6]. Газета дозволяє нам потроху знати про все, для читачів вона створює своєрідний спільний контекст, який, як ми дізнаємося пізніше, є надзвичайно важливим для існування демократії.

Телебачення vs газета: коментувати чи ілюструвати?

За даними соціологічного дослідження «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ в Україні (2017 рік)»[7], саме телебачення сьогодні є провідним джерелом інформації для населення. Однак, специфіка створення текстів для газет і для телебачення різна. Про це дуже влучно пише Мітчел Стівенс: «Око та вухо мають різні властивості сприйняття. Мозок тісніше пов’язаний із зором, аніж з іншими органами чуття. Око має сприймати інформацію чітко і швидко… Вухо, менш досконалий інструмент, почувається не досить комфортно від потоку одноманітних фактів. Вухо надає перевагу більш легкому і живому стилю викладу інформації»[8]. Отже, не все, що говориться у газеті, можна повторити на телебаченні. І навпаки. Саме тому, як кажуть Джек М. Маклеод та колеги, «вплив газет на обізнаність читача майже вдвічі міцніший, ніж вплив телебачення, це свідчить про те, що місцеве телебачення виробляє обмежену кількість інформації для громадян»[9].

Як зазначає Джек М. Маклеод , «електронні ЗМІ, зокрема й телебачення, більш доступні, але їхня інформація має більш поверхневий, виключно миттєвий характер, подає події так, як вони відбуваються. На цю інформацію не можна послатися, до неї не можна повернутися, її можна використати тільки у момент отримання. Фактично телебачення формує тільки емоційно-психологічне ставлення до тієї чи іншої особи, органу влади, його дій. Але воно не здатне повно інформувати про те, що відбувається, формує тільки загальне ставлення до цього»[10].

Окрім цього, вважає Маклеод, газети висвітлюють більш локальний контент, місцеве ж телебачення охоплює ширші території[11]. Фахівці британського інституту Goldsmith Leverhulme, які провели опитування аудиторії місцевих ЗМІ, наводять цитату одного з учасників, який каже, що телебачення, яке задовольняє інтереси, наприклад, 40 тисяч людей (населення невеликого містечка), буде нецікавим: «Я не буду дивитися таке телебачення, краще я піду на YouTube та знайду когось, хто живе по сусідству і викладає відео»[12]. Телебачення за своєю природою – масове ЗМІ, тож, на відміну від газет, цьому ЗМІ складно зосередитися на вузькій аудиторії.

В результаті саме місцева преса має потенціал, аби розкривати події місцевого значення, використовуючи для цього не тільки новинні жанри, але й аналітику. Взагалі коментування – та риса, яка робить газету конкурентоспроможною порівняно з іншими ЗМІ. Як говорить дослідник Семен Гуревич, «до безперервного потоку оперативної інформації, яку постачають телебачення, радіо та мережеві видання, газета долучає порції інформації, які читачі отримують через певні проміжки часу, і супроводжує її аналітичним коментарем. Вона [газета] завжди існує в потоці часу, розставляючи в ньому своїми номерами пам’ятні стовпи»[13]. При цьому коментування – це не тільки аналітичні матеріали. Форма подачі текстів теж може бути коментарем. Засобами верстки можна виокремити провідний матеріал, спрямувати увагу читача на певні тексти, доповнити інформацію інфографікою чи фоторепортажем.

Саме ці фактори – більш раціональна подача новин, коментування, вміння подати матеріал для вузької аудиторії – приводять до того, що преса має потенціал більше «писати про події місцевого значення, проводити місцеві кампанії»[14]. Телебачення, яке змушене через свою природу «давати більш широкий контент, зацікавлювати більшу кількість людей», в результаті висвітлює новини «не так глибоко»[15].

Також місцеві газети найкраще пристосовані для того, аби вести зворотну комунікацію із аудиторією, публікувати інформацію про визначні події у житті читачів. Роберт Пак називає газету «друкованим щоденником громади»[16]. Районні газети обов’язково містять колонку із привітаннями, оголошеннями та некрологами. Матеріали про перемогу в конкурсі чи спортивному змаганні члена родини дбайливо вирізаються із газети і зберігаються в сімейному архіві.

Отже, у теорії друковані ЗМІ краще виробляють ексклюзивну інформацію про місцеві справи, а місцеве телебачення долучається до поширення її. Газети можуть собі дозволити більш локальний контент, а також більш ефективні в тому, що сучасні рекламісти називають таргетингом: можуть готувати матеріали для вузької аудиторії та подавати його доступною мовою.

Місцеві газети чи мережеві ЗМІ?

Нині модно говорити про те, що регіональна преса не потрібна, адже є інтернет. До того ж аудиторія мережевих ЗМІ постійно зростає і вже є більшою, ніж аудиторія газет. Сьогодні інтернет за популярністю – на другому місці після телебачення. І вона стрімко зростає, охоплюючи різні аудиторії.

Так, інтернет-видання багато в чому обганяють газети, проте мусимо поміркувати про особливості сприйняття мережевих текстів. І тут слід згадати про таке поняття, як цифровий розрив – різниця між тими, хто мають доступ до комп’ютера та мережі, і тими, хто його не мають. Раніше, як говорить Ян А. ван Дейк, вважалося, що річ лише у фізичному доступі: цифровий розрив зникне, як тільки люди отримують гаджет із виходом в інтернет. Проте все виявилося не так просто. Потрібно зважати на мотивацію (людина може мати комп’ютер, проте не вмикати його через «технофобію» чи просто з інших причин). Ще один момент – навички для використання інтернету. Ми по-різному шукаємо інформацію і формулюємо пошукові запити, довіряємо чи не довіряємо інформації з мережі. До того ж важливо, для чого ми використовуємо інтернет: для розваги чи для освіти, отримання новин[17].

Доступ до інтернету ще не означає, що людина використовуватиме його для читання новин. Як зазначили респонденти дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, «у мережі ми читаємо тільки те, що хочемо читати, але ми не читаємо нічого конкретного в результаті, це щось на зразок вузько спрямованої інформації»[18].

Мережа дає можливість висловитися кожному, але місцевим волонтерам, активістам, благодійним фондам ще потрібно бути видимими, донести свою інформацію до читачів. В інтернеті говорять про «корпоративну колонізацію»[19]: у соцмережах найбільш популярними так само є ті, в кого влада і гроші.

Також варто пам’ятати, що новини в мережі читають далеко не всі, люди використовують інтернет переважно для розваг, також вони шукають тільки ті моменти, які цікаві власне їм, а не новини та інформацію про поточні справи.

Загальнонаціональні чи місцеві медіа?

Дізнаватися про справи в регіонах можна і за допомогою загальнонаціональних медіа. Проте… спробуйте поекспериментувати – і на будь-якому загальнонаціональному сайті ввести у пошук назву свого міста. Найімовірніше, новини, які з’являться у відповідь, матимуть негативний характер: ДТП, злочини, надзвичайні ситуації.

Ось, наприклад, аркуш видачі на запит «Болград» на сайті «Телевізійної служби новин»:

Тут лише одна «позитивна» новина – про гастротури. Все інше – ДТП та новини про надзвичайну спеку чи негоду. Чеські дослідники зазначають, що місцеві новини в загальнонаціональних ЗМІ дуже часто мають таблоїдний характер. «У розповідях медіа про конкретні території втрачається їхній унікальний регіональний характер, не передається все різноманіття життя та діяльності на цих територіях, не розповідається про розвиток на місцях»[20].

Що має статися в регіоні, аби цим зацікавилися загальнонаціональні ЗМІ? Журналістам цих медіа дуже важливо утримати біля екранів / моніторів якомога більшу аудиторію, найпростіший шлях до цього – повідомити щось скандальне й негативне.

Подивімося на дані досліджень[21]: ось теми регіональних новин на трьох провідних українських сайтах: негативні новини на першому місці, а от повідомлень про вирішення проблем на місцях (владою чи волонтерами) – значно менше.

На думку Роберта Гутше, загальнонаціональні ЗМІ поширюють стереотипи про різні регіони, зазвичай покладаються на офіційні джерела інформації. Для того щоб донести своє повідомлення до ширшої аудиторії, журналісти уникають деталей та контексту[22].

Цікаво, що, на відміну від нашої країни, у Великобританії більш скептично ставляться до загальнонаціональних ЗМІ. Якщо у нас саме такі медіа – провідне джерело інформації, то британці (респонденти дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme) вважають, що загальнонаціональні ЗМІ політично та ідеологічно упереджені. Або мають низьку якість. Місцева газета, на їхню думку, є чимось відмінним. «У місцевій газеті вони мають завоювати довіру кожного всім тим, що вони друкують. Національні газети цим не опікуються надто, адже вони знаходяться далеко – і ти не залучений. Місцева газета має бути про місцеве місце», зауважуть британські читачі[23].

Отже, загальнонаціональні ЗМІ все ж не можуть задовольнити потреб жителів регіонів повністю. Тому аудиторії бажано не обмежуватися інформацією тільки з цих медіа, а місцевим ЗМІ – виробляти власний контент, подавати суспільно вагому інформацію про місцеві справи.

Громадянські журналісти як джерело місцевих новин

Дослідники центру Goldsmiths Leverhulme розповідають історію місцевого блогера Тоні Фонтейна. Після закриття єдиної газети у Лонг-Ітоні (Великобританія) Тоні, який раніше писав про паби і концерти, розмістив у себе на сайті текст про місцеві події. Помітив суттєве зростання інтересу до свого блогу – і вирішив зосередитися виключно на цьому. І так працює до сьогодні, на волонтерських засадах: «Його основні джерела – міська влада, поліція, волонтерські організації, але найбільше – сам Тоні Фонтейн». Для того щоб якомога більше людей отримували інформацію про те, що відбувається у місті, Тоні щотижня випускає друкований дайджест із найцікавішими текстами. Отримати його також можна безкоштовно[24].

Ось як виглядає його блог:

На цьому прикладі бачимо, що такі сучасні явища, як «журналістика участі» та «громадянська журналістика», можуть виконувати дуже важливу роль у висвітленні місцевих справ. Завдяки «новим журналістам» журналістика стала більш демократичною, зазначає Біт Джозефі[25]. Тейлор Оувен називає це «феноменом децентралізованого спостереження та репортажу»[26], адже тепер кожен може стати свідком важливої події та передати про неї інформацію всім. При цьому роль таких свідків стрімко зростає під час масових заворушень, надзвичайних ситуацій, адже репортери не завжди мають доступ до місця події. Фактично журналісти тепер мають налагоджувати співпрацю із громадянськими журналістами, залучати читачів до створення спільного продукту на основі crowdsourcing[27]. Провідні світові видання через соціальні мережі запрошують читачів висловитися щодо тем майбутніх публікацій: починаючи від пенсійної реформи, закінчуючи традиціями щодо зміни прізвища після одруження в різних країнах. У такий спосіб видання залучають громадян до діалогу, а також забезпечують собі перегляди, адже, залишивши свій коментар, читач буде і надалі переглядати матеріали на сайті газети чи ж купувати примірник у кіоску.

Хоча, звичайно, «громадянська журналістика» має не лише переваги. Журналістам потрібно не тільки обрати найцікавіші коментарі чи свідчення очевидців, але й перевірити їх. Не завжди відомо, які мотиви має людина, що повідомляє редакції новину. Мотив джерела – перше, що треба з’ясувати: у «Редакційних настановах BBC» з цього приводу зазначається, що перевірка інформації від джерела, яке саме звернулося до редакції, має бути дуже прискіпливою. Так можна буде убезпечити себе від простої републікації «зливів», від дезінформації та маніпуляцій.

Про те, що місцеві медіа не завжди задовольняють потреби жителів регіонів, часто доводиться чути. Часом говорять, що громадянські журналісти чи ж лідери думок у соціальних мережах цілком можуть їх замінити. Тут можемо згадати Дональда Трампа, який називає свій твітер газетою. Багато корисного ми можемо прочитати у соціальних мережах, однак, звичайно, працівників ЗМІ громадянські журналісти не замінять. Так, деякі матеріали «журналістів із народу» цілком можуть бути професійними та актуальними. На думку Тейлора Оувена, їхні свідчення переносять читача на місце події, дозволяють краще зрозуміти людей, які опинилися у певній ситуації[28]. Але найважливіше те, що громадянські журналісти «заповнюють лакуни, постачаючи гіперлокальний медіаконтент, і укріплюють місцеву демократію»[29]. До того ж, завдяки поширеному в сучасному світі рухові за відкриті дані (open data movement), за вільний доступ до публічної інформації, звичайний громадянин може без допомоги ЗМІ знайти та вивчити декларацію місцевого чиновника. Проте мас-медіа – це не тільки ті, хто шукають і поширюють інформацію. На сьогодні «є потреба не тільки в новинах, але й у ньюзрумах, які постійно постачають контент, аналізують, проводять розслідування»[30]. На думку Расмуса К. Нільсена, потрібно розмежовувати журналістику «як професійну, оплачувану діяльність, яка вимагає істотних ресурсів» та окремі «акти журналізму» – свідчення, документування та фактчекінг[31].

Ми можемо говорити про поєднання в сучасному цифровому світі професійних і громадянських журналістів. За нових умов місцеві журналісти мають стати модераторами, які обирають контент із мережі, перевіряють його, додають контекст і слідкують за дотриманням стандартів під час дискусій. Сучасна система ЗМІ буде неповною без громадянської журналістики, але все ж таки місцеві ЗМІ повинні шукати ефективні форми взаємодії з пересічними читачами, які хочуть повідомити свою новину чи оприлюднити позицію. Просту ж републікацію постів із «Фейсбуку» чи свідчень очедивців із пабліків навряд чи можна вважати журналістикою.

Чутки як джерело місцевих новин

Важливе джерело новин – особиста комунікація. Сьогодні ця комунікація має значний онлайновий компонент. У соціальних мережах можуть бути цілі спільноти, які так і називаються «Чутки міста / села такого-то».

Чутки, зокрема і в онлайні, зазвичай народжуються через те, що громадяни не мають достатньо інформації. Якщо в місті не виходять газети або ж ті ЗМІ, які існують, публікують тільки оголошення, привітання та політичну «джинсу», то громадяни все одно намагаються знайти потрібну для них інформацію. А значить, вони можуть стати жертвами чуток.

Чутки зазвичай не мають чіткого посилання на джерело або ж містять перекручену інформацію. Але оскільки «упаковані» вони дуже привабливо, то на них звертають увагу – і дуже швидко поширюють. Особливо в мережі.

Сьогодні чутки використовуються для маніпуляцій, зокрема під час виборів. Чутки – дуже ефективна зброя в інформаційній війні.

Як зазначають фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, сьогодні люди в усьому світі відчувають нестачу місцевої незалежної журналістики, яка б подавала інформацію, розслідування, аналітику, поширювала корисні для місцевої спільноти знання. «Писати про місцеві новини – означає говорити людям трохи про те, що вони знають, але найбільше про те, на що вони не звернули увагу. Незалежна місцева журналістика не має писати лише про уряд та приватні інтереси, а ще і про мотиви, які стоять за діями місцевих чиновників та бізнесменів. Місцеві журналісти мають копати глибше і надавати людям інформацію, яка потребує часу та ресурсів для того, аби її здобути»[32].

* * *

Дослідник Льюїс Фрідленд говорить про таке поняття, як «новинні пустелі». Це регіони, де в місцевих ЗМІ скорочуються штати, тому журналісти не можуть виїжджати «в поле», шукати ексклюзивну інформацію, проводячи більше часу в редакції. В результаті вони втрачають контакт із реальними проблемами місцевих жителів. «Новинні пустелі» – це також регіони, де закриваються газети, а телебачення та цифрові медіа надають менш значущий локальний контент. Тому новини поширюються тільки через усну комунікацію, чутки[33].

Газети – дуже важливий компонент системи місцевих ЗМІ. Вони подають зріз суспільного життя, ми наочно бачимо, що є різні точки зору на певну проблему, що є різні голоси, позиції. Однак, в Україні внаслідок роздержавлення ЗМІ ми скоро станемо свідками докорінної зміни у сфері друкованих видань. Поки що в багатьох регіонах України ми якраз і маємо «новинні пустелі», про які говорить Льюїс Фрідленд. Із різних причин (нестача фінансування, вплив власника) газети подають переважно інформаційні матеріали, прес-релізи, надають перевагу «безпечним темам»: культурі, розважальному контенту. Відповідно, у нашій країні система ЗМІ на місцях не має важливого гравця – друкованих ЗМІ. Світлана Єременко зазначає, що є схильність друкованих ЗМІ до поширення розважально-пізнавального контенту, що залишає аудиторю цих ЗМІ без важливої суспільно-вагомої інформації: «Місцеві ЗМІ живуть спокійним обивательським життям у часи, коли країна переживає реформи судової системи, місцевого самоврядування, обговорює зміни в системах охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення. Виникає відчуття, що інформація про ці зміни жодним чином не стосується життя громадян поза Києвом»[34].

Звичайно, місцеві телеканали та інтернет-видання також стикаються із безліччю проблем, проте важливо, аби всі види ЗМІ (включаючи і громадянську журналістику) були представлені на рівних. Саме в такому разі аудиторія отримуватиме різнопланову інформацію про життя міста чи регіону.

Примітки

[1] PARK, R. E.: The Natural History of the Newspaper. In American Journal of Sociology, 1923, Vol. 29, No. 29, p. 275.

[2] Маклюэн Г. М. Понимание медиа: Внешние расширения человека / Пер. с англ. В. Николаева; Закл. Ст. М. Вавилова. – М.; Жуковский: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. – С. 240.

[3] Там само. – 233.

[4] Тимченко Г. Meduza: Якісне онлайн-видання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journalism.ucu.edu.ua/video/4501/.

[5] Маклюэн Г. М. Понимание медиа: Внешние расширения человека / Пер. с англ. В. Николаева; Закл. Ст. М. Вавилова. – М.; Жуковский: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. – С. 232.

[6] Там само. – С. 245.

[7] Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ в Україні (2017 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://internews.in.ua/wp-content/uploads/2017/09/USAID_Internews_2017MediaConsumSurvey_Full_UKR.pdf.

[8] Стівенс М. Виробництво новин. Телебачення, радіо, Інтернет. – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 323 с.

[9] McLEOD, J. M. et al.: Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation. In Political Communication, 1999, Vol. 16, No. 3, p. 329.

[10] Там само. – С. 329.

[11] Там само. – С. 329.

[12] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [online]. [2017-03-18]. Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[13] Гуревич. С. Газета: Вчера, сегодня, завтра [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text10/01.htm.

[14] Kushin M. J., Yamamoto M. Did Social Media Really Matter? College Students’ Use of Online Media and Political Decision Making in the 2008 Election // Mass Communication and Society. – 2010. – 13 (5). – P. 608-630.

[15] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [online]. [2017-03-18]. Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[16] PARK, R. E.: The Natural History of the Newspaper. In American Journal of Sociology, 1923, Vol. 29, No. 29, p. 277.

[17] VAN DEJK, J. A. G. M.: The Network Society: Social Aspects of New Media. 2^th Edition. London : Thousand Oaks, 2006. – Р. 178-183.

[18] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [online]. [2017-03-18]. Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[19] WATSON, B. R.: Is Twitter an Alternative Medium? Comparing Gulf Coast Twitter and Newspaper Coverage of the 2010 BP Oil Spill. In Communication Research, 2016, Vol. 43, No. 5, p. 651.

[20] SUCHACEK, J. et al.: From Regional to National Clouds: TV Coverage in the Czech Republic. In Plos One, 2016, Vol. 11, No. 11, p. 16.

[21] Стеблина Н. Одеса очима центральних ЗМІ: кримінал, вибухи та протести [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.happymisto.od.ua/journalism/zhurnalistyka-odesy-zmi.

[22] GUTSCHE, R. E.: News Place-making: Applying ‘Mental Mapping’ to Explore the Journalistic Interpretive Community. In Visual Communication, 2014, Vol. 13, No. 4, p. 490.

[23] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [online]. [2017-03-18]. Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[24] Там само.

[25] Josephi, B. (2016). Digital Journalism and Democracy. In C. Anderson, D. Domingo, A. Hermida & T. Witschge (Eds.), The Handbook of Digital Journalism. London: SAGE

[26] Owen T. Global Media Power In C. Anderson, D. Domingo, A. Hermida & T. Witschge (Eds.), The Handbook of Digital Journalism. London: SAGE. – Р. 70

[27] Детальніше про це див. Andy Carvin: the man who tweets revolutions [Електронний документ]. Режим доступу: https://www.theguardian.com/media/2011/sep/04/andy-carvin-tweets-revolutions.

[28] Owen T. Global Media Power In C. Anderson, D. Domingo, A. Hermida & T. Witschge (Eds.), The Handbook of Digital Journalism. London: SAGE. – Р. 72

[29] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [online]. [2017-03-18]. Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[30] Там само.

[31] Neilsen R. K. The Business of News In C. Anderson, D. Domingo, A. Hermida & T. Witschge (Eds.), The Handbook of Digital Journalism. London: SAGE. – P. 103.

[32] Там само.

[33] Цит за: NIELSEN, R. K.: Introduction: The Uncertain Future of Local Press. In Local Journalism the Decline of Newspapers and the Rise of Digital Media. London, New York : University of Oxford, 2015, Р. 7.

[34] Єременко С. Чи варто чекати місцевих новин від регіональних медіа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/chi_varto_chekati_mistsevikh_novin_vid_regionalnikh_media/.