Позначка: демократія

Для чого за часів інтернету та соціальних мереж потрібні місцеві газети, сайти новин і телеканали? Адже дізнатися про те, що на сусідній вулиці почався ремонт, а в театрі – нова постановка, можна і без ЗМІ. До того ж за часів глобалізації, здається, людей більше цікавлять події у світі: нові скандальні твіти президента США, зміна клімату чи вручення Нобелівської премії.

Насправді ж місцеві ЗМІ є важливим складником демократії. Ба більше, без них демократія неможлива. Поки у громаді не відбувається нічого надзвичайного, місцеві медіа можуть бути непомітними, але як тільки люди, що живуть на одній вулиці, стикаються із серйозними викликами, вони відразу згадують про журналістів. Хто дізнається про те, що в їхньому кварталі вже три дні немає опалення? Як добитися того, щоб поряд із новобудовою з’явився дитячий майданчик? А як щодо місцевої поліклініки? Ці теми занадто «дрібні» для того, аби їх висвітлювали загальнонаціональні канали. А репости в соціальних мережах навряд дадуть потрібний ефект.

Як казав американський вчений Роберт Пак, «місцеві новини – матеріал, з якого зроблена демократія»[1]. Спробуємо зрозуміти, чому місцеві ЗМІ – особливі.

Виявляється, культура споживання місцевих ЗМІ відрізняється залежно від країни. Наприклад, у 2004 році у Великобританії з’явилася така новина:

Тут йдеться про те, що місцева преса обгінала BBC в рейтингу довіри. Чи можете ви уявити щось подібне в нас? Аби місцевій районці довіряли більше, ніж центральному телеканалу?

Річ у дотриманні професійних стандартів, скажете ви. Місцевій пресі у Великобританії довіряють більше тому, що система підготовки журналістів там інша, медіаринок працює за іншими правилами. І так, і ні. Тут важливим є ще й ставлення до місцевої преси.

Ми унаслідували радянську систему організації ЗМІ. У СРСР усі знали, яка газета у країні головна – «Правда». А чи можете ви собі уявити головну газету в США? У Великобританії чи Франції?

Так само за радянських часів та й зараз дехто вважає, що місцева преса – щось другорядне. Саме в цьому і проблема. Другорядній пресі складно порушувати гострі питання чи проводити інформаційні кампанії. Контролювати владу. Проводити журналістські розслідування. Отже, для демократії потрібна сильна місцева преса, яка б могла залучити своїх читачів для вирішення проблем громади.

А які ж функції виконує місцева преса? Расмус К. Нільсен перераховує основні функції місцевої преси: підзвітність та інформування, громадське та політичне залучення, інтеграція громади[2].

Функція № 1. Залучення представників громади до суспільного діалогу

Для демократії важливо, аби кожен мав достатньо інформації та міг висловитися з питань, що стосуються громади. Забезпечувати баланс між різними суспільними групами має місцева преса. Німецький вчений Карл Г. Флах розглядає демократію як постійну взаємодію суспільних груп та індивідів. Суспільні групи за Флахом є фактором влади, які «постійно намагаються маніпулювати “сувереном” демократії – народом»[3].

Долучати ці суспільні групи до дискусії, спостерігати за її ходом, повідомляти про її перебіг – ось завдання для місцевої преси.

Важливо, щоб преса представляла інтереси меншості. Адже не всі суспільні групи можуть самі звернутися до журналістів, організувати прес-конференцію чи написати прес-реліз. Проте вони також мають бути представлені в діалозі, якщо їхня позиція має суспільну вагу.

В Україні прикладом такої суспільної групи можуть стати переселенці, які на місцевому рівні можуть не мати своїх організацій чи активістів, готових спілкуватися із ЗМІ. Однак суспільство має чути їхню позицію, адже вони є такими ж самими мешканцями міста, як і інші – як то кажуть, «корінні» жителі. Включити їх у діалог мають журналісти.

Функція № 2. Забезпечення суспільної згоди

Для чого ЗМІ долучають усі важливі суспільні групи до діалогу? Для того щоб вони досягли консенсусу, згоди. Представники суспільства мають не тільки висловитися, але й дійти спільного бачення у суперечливих питаннях.

У сьогоднішньому цифровому світі висловитися може кожен, хто має смартфон чи просто доступ до мережі. Але чи почують його? Сьогоднішнє суспільство лишається поляризованим, адже в соціальних мережах ми зазвичай чуємо тільки тих, кого хочемо чути.

Так от, виконати першу функцію – участі в суспільному діалозі – можуть і соціальні медіа. Майкл Бініон в інтерв’ю журналу «Тиждень» зазначив: «Соціальні медіа придатні для організації миттєвої комунікації великої кількості людей, яких щось об’єднує. Але вони не спроможні зарадити у вирішенні політичних проблем. Facebook не пояснить, як допомогти бідним людям чи гарантувати економічне зростання. Такі медіа можуть порушити питання, але не забезпечать консенсусу, який потрібен для їхнього вирішення»[4].

Отже, забезпечення суспільної згоди – справа ЗМІ. Адже задля компромісу потрібне не лише представлення різних точок зору на проблему, а також і проведення компетентного обговорення порушених проблем. При цьому в обговоренні мають брати участь усі члени спільноти, а не тільки заможні чи демографічно привабливі, нагадують Біл Ковач та Том Розенстіл[5].

Американський дослідник Джеремі Іггерс вважає, що мас-медіа формують так званий «етичний дискурс», який ґрунтується «на значенні “ми”: те, що ви і я є частиною якоїсь більшої спільноти і що наслідки того, що ми є частиною “ми”, мають враховуватися. Це відчуття себе частиною “ми” і наше розуміння цієї приналежності виникають внаслідок того, що ми належимо до різних спільнот і постійно спілкуємося з іншими. Новинні медіа – не єдине джерело, що формує цей дискурс, але все ж є одним із найважливіших»[6].

Функція № 3. Watchdogging (на сторожі демократії)

Watchdog англійською – сторожовий пес. Watchdogging – концепція, що стосується ЗМІ. Вважається, що журналісти мають постійно бути насторожі. Але на сторожі чого? Найперше, що спадає на думку, – це влада. Так, місцева преса має наглядати за владою, контролювати її. Як проводяться реформи? Як витрачаються гроші? Чи виконують політики свої обіцянки? Чи є чесними тендери? Чи всі важливі позиції почуті та враховані?

Шукати відповіді на ці питання вкрай важливо у сьогоднішніх українських реаліях, коли відбувається децентралізація – і місцева влада отримує більше повноважень. Більше повноважень у влади – більший ступінь контролю громадськістю і пресою. Саме такою має бути формула.

Хто контролюватиме місцеву владу, якщо не місцеві ЗМІ? Звичайно, у загальнонаціональних медіа ми також можемо знайти матеріали про зловживання, або ж і навпаки – про певні досягнення чиновників у регіонах. Проте контроль має бути постійним. А центральні ЗМІ зазвичай звертають увагу тільки на резонансні випадки.

Проте watchdogging для місцевих ЗМІ – справа не з легких. Він передбачає журналістські розслідування та серйозні аналітичні матеріали. А як показують сучасні дослідження Інституту демократії імені Пилипа Орлика[7], основний контент місцевих видань – інформаційні жанри та тексти із категорії «суміш» (рецепти, кросворди та гороскопи). Аналітичних текстів у деяких виданнях може бути усього 3-5 %.

Пояснити подібну ситуацію просто: місцеві ЗМІ мають обмежене фінансування, до того ж наклади газет скорочуються, реклама йде в інтернет. Тому деякі українські видання можуть мати у штаті чотирьох осіб (як, наприклад, газета «Дніпрова зірка»[8]), при цьому один журналіст займається ще й пошуком реклами. Тому дехто і йде легшим шляхом: просто передруковуючи прес-релізи, які готують у прес-службі місцевої ради.

Місцевій пресі часом нелегко відстояти свою незалежність, тиск на місцевому рівні може бути дуже сильним і здійснюватися чи то напряму (місцева влада – редактор), чи через знайомих / друзів / родичів. Якщо загальнонаціональний канал зазнає втручання у свою редакційну політику, йому легше вплинути на громадську думку. Цьому сприяє велика аудиторія. А от у межах одного міста чи району зловживання можуть залишитися непоміченими. Особливо, якщо місцева журналістська спільнота незгуртована.

Однак, як вважають зарубіжні фахівці, зокрема британські, відносини між місцевою владою та пресою є далекими від ідеалу й у них. Як відзначають у BBC Trust (керівний орган BBC), сьогодні спостерігаємо «нестачу підзвітності місцевої влади»[9]. Тому саме від місцевих ЗМІ залежить контроль цього питання.

Функція № 4. Формування активної місцевої спільноти та відчуття причетності

Ми живемо у мережевому суспільстві, і Ян ван Дейк зазначає, що базовою одиницею такого суспільства є людина (західна традиція) чи група (східна традиція), поєднана мережами[10]. Тож і сьогодні ступінь включеності індивіда / групи зумовлює його / її позицію у суспільстві та й у всьому світі. Водночас об’єднання окремих індивідів та груп у спільноту критично важливо і для демократії. Як встановили у своєму дослідженні Джек М. Маклеод та його колеги, «інтеграція спільноти може розумітися як важлива обставина або ж як важлива передумова для участі у місцевій політиці. Нестача соціальних мереж та зв’язків у спільноти робить таку участь небажаною та складною»[11].

Місцева преса, формуючи порядок денний, забезпечує те, що Волтер Ліппман назвав «відчуттям спільності через поширюваний спільний досвід»[12]. При цьому місцеві новини стають тим матеріалом, на основі якого будується спільнота: адже вона має спільні теми для обговорення, а отже, мусить докласти спільних зусиль для вирішення певних проблем.

Тож отримуємо таку схему: медіа об’єднують громадян, повідомляючи їм про важливі місцеві новини, а громадяни – долучаються до вирішення місцевих проблем. Чим активніші ЗМІ, тим активніші громадяни. А це визначає якість демократії. Адже без громадян, що беруть участь у політичному процесі, демократія перетворюється на олігархію, а, можливо, й на автократію.

Фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, вивчаючи думку читачів місцевої преси, дійшли висновків, що місцеві новини не тільки інформують нас про те, що відбувається навколо, але й «поширюють засоби ідентифікації іншими в цій конкретній місцевості, формують відчуття причетності серед новоприбулих»[13].

У піарі є такий принцип: писати тексти так, аби ніхто не почував себе відкинутим геть. Так само й місцева преса має допомогти іншим зрозуміти, чому люди і певний простір – важливі. Дослідниця Тері Рантанен говорить, що новини «відіграють значну роль у побудові нашого досвіду щодо місця», пропонують людям «точку ідентифікації»[14]. Біл Ковач та Том Розенстіл у своїй відомій книжці «Елементи журналістики» пишуть, що «ЗМІ, які виробляють новини, допомагають нам визначати наші спільноти та створювати спільну мову, спільні знання, що закорінені у реальності. Журналістика також допомагає визначати цілі спільноти, її героїв та злодіїв»[15]. 

Тож саме місцева преса утворює спільноту із розрізнених громадян. Расмус К. Нільсен зазначає, що місцева преса формує «відчуття місця»[16], внаслідок чого територія і люди, які її населяють, стають значущими для конкретного індивіда. Можна продовжити цю думку: сприйняття людиною певної території як своєї впливає на її поведінку. Ця поведінка починається з банального – на своїй території навряд чи смітитимуть чи псуватимуть майно, а закінчується бажанням зробити цю територію кращою, залучити інших до співпраці, за потреби – захистити її від окупації чи, наприклад, анексії.

Також місцева преса дозволяє членам місцевих спільнот почуватися значущими[17]. Раніше ми вже говорили, що місцева преса дає слово тим, кого ніхто більше не чує. Саме це і сприяє тому, що люди відчувають свою причетність до вирішення важливих місцевих питань, розуміють, що їхня думка, їхній досвід важливі. Як відзначають фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme, місцева преса може ставати «архівом особистих історій – сучасним показником того, що життя місцевих жителів та життя їхніх родин мають значення і були записані на папері»[18].

Цікаво, що місцеві ЗМІ, особливо мережеві, є також важливим джерелом інформації для мігрантів. Британські дослідники Шаун Мурс та Моніка Метикова, вивчаючи це питання, поговорили з людьми, що переїхали жити до Великобританії зі східноєвропейських країн. «Ми почуваємося вдома, коли дивимося новини з дому», – зазначила в інтерв’ю одна з респонденток[19].

Функція № 5. Простір для позитивних новин доступною мовою

Наші медіа постійно критикують за негатив. На жаль, аби залучити читачів, редактори найчастіше використовують кримінал, а не цікаві й важливі історії. Позитивні історії для місцевої преси також важливі. До того ж, як показують наші дослідження[20], серед новин про регіони, що повідомляють центральні мережеві ЗМІ, великий відсоток негативу. Тому якщо людина отримує інформацію про життя в регіоні тільки з цих медіа, вона може подумати, що нічого доброго там взагалі не відбувається.

Тому фахівці дослідницького центру Goldsmiths Leverhulme і вважають, що «простором для позитивних новин» якраз і мають стати місцеві медіа[21]. До того ж ці ЗМІ мають подавати новини зрозуміло й доступно, пов’язувати події, що відбуваються у столиці, у світі, із місцевим контекстом.

* * *

Отже, для місцевої преси важливо представляти інтереси суспільних груп, налагоджувати між ними комунікацію, яка призведе до суспільної згоди. Контролювати владу та інші соціальні інститути, групи, формувати відчуття причетності та активізовувати громаду. Окрім того, місцеві ЗМІ є хронікером життя кожного із членів громади. Вони пишуть про досягнення місцевих жителів, про визначні події – і таким чином мешканці міста чи села дізнаються один про одного, а отже, стають ближчими. Справедливе та рівномірне представлення інтересів різних членів громади в результаті має забезпечити те, що ця громада почуватиметься впевнено й буде готова активно відстоювати свої інтереси.

Примітки

[1] PARK, R. E.: The Natural History of the Newspaper // American Journal of Sociology. – 1923. – Vol. 29. – No. 29. – Р. 275.

[2] NIELSEN R. K. Introduction: The Uncertain Future of Local Press // Local Journalism the Decline of Newspapers and the Rise of Digital Media. London. – New York : University of Oxford, 2015. – Р. 13-17.

[3] Флах Г. К. Влада і злиденність преси / Ред.-упор. В. Ф. Іванов; Переклад В. Климченка. – Київ: Академія української преси, Центр вільної преси, 2015. – С. 20.

[4] Бініон М. Майкл Бініон: «Facebook не пояснить, як допомогти бідним людям чи гарантувати економічне зростання» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/web/online_media/maykl_binion_facebook_ne_poyasnit_yak_dopomogti_bidnim_lyudyam_chi_garantuvati_ekonomichne_zrostannya/.

[5] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 181.

[6] Iggers J. Good News, Bad News. Journalism. Ethics and the Public Interest. – Boulder, Colo : Westview Press, 1999. – Р. 119.

[7] Єременко С. Вигадана реальність місцевих ЗМІ: чому медіаконтент не відбиває актуальних проблем українського суспільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/vigadana_realnist_mistsevikh_zmi_chomu_mediakontent_ne_vidbivae_aktualnikh_problem_ukrainskogo_suspilstva/.

[8] Карлова Л. Головний редактор «Дніпрової зірки»: «Даремно районні газети називають пенсіонерськими» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/print/1411980811/golovniy_redaktor_dniprovoi_zirki_daremno_rayonni_gazeti_nazivayut_pensionerskimi/.

[9] Цит за: Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[10] VAN DEJK, J. A. G. M.: The Network Society: Social Aspects of New Media. 2^th Edition. – London : Thousand Oaks, 2006. – Р. 100.

[11] McLEOD J. M. et al.: Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation // Political Communication. – 1999. – Vol. 16. – No. 3. – Р. 316.

[12] Липпман В. Общественное мнение / Пер. с англ. Т. В. Барчуновой; Редакторы перевода К. А. Левинсон, К. В. Петренко. – М.: Институт Фонда «Общественное мнение», 2004. – 384 с.

[13] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[14] RANTANEN T. The New Sense of Place in 19^th Century News // Media Culture & Society. – 2003. – Vol. 25. – No. 4. – Р. 438.

[15] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 181.

[16] NIELSEN R. K. Introduction: The Uncertain Future of Local Press // Local Journalism the Decline of Newspapers and the Rise of Digital Media. – London, New York : University of Oxford, 2015. – Р. 16.

[17] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[18] Там само.

[19] Moores S., Metykova M. ‘I didn’t realize how attached I am’: On the environmental experiences of trans-European migrants // European Journal of Cultural Studies. – 2010. – 13 (2). – Р. 184.

[20] Стеблина Н. Одеса очима центральних ЗМІ: кримінал, вибухи та протести [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.happymisto.od.ua/journalism/zhurnalistyka-odesy-zmi.

[21] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

Місцеву пресу, яка не виконує своїх функцій належним чином, вважають найбільшою загрозою для демократії[1]. Постійний відтік кадрів, неналежне фінансування, тиск власників – усі ці та інші фактори призводять до того, що місцеві ЗМІ, зокрема й українські, публікують неякісний контент. Наслідок – громадяни погано орієнтуються в тому, що відбувається навколо.

Але що потрібно для того, аби побудувати демократію на місцях? Лише активних громадян недостатньо. Вони мають бути добре поінформовані. Завдяки якісній, достовірній інформації місцеві громади можуть об’єднатися і стати тією спільнотою, яка зможе контролювати місцеву владу і відстоювати свої інтереси.

Спробуємо розібратися, що для цього потрібно і наскільки наші ЗМІ здатні надавати якісний контент, корисний для місцевої спільноти.

Місцеві ЗМІ як каталізатор демократичних процесів

Що таке демократія? З точки зору Карла Г. Флаха, є два розповсюджених міфи про демократію:

• перший: демократія – влада народу;
• другий: демократія – влада більшості.

На думку науковця, і перше, і друге – неправильні уявлення.

Отже, демократія – не влада народу. За Флахом, владу має не народ, а невелика група людей: «Панують насправді лише дуже мало людей, навіть у демократичних державах. Демократію більше не можна визначати як рівність між керівниками та керованими. Можливо, це колись було перспективною утопією. Сьогодні це не що інше, як чиста ідеологія, тобто спотворення свідомості»[2].

Справді, не кожен із нас долучений до процесу ухвалення рішень. Тільки під час виборів чи референдумів народ може висловлювати свою позицію через голосування. Після виборів владу отримує невелика група обраних: президент, мер, депутати Верховної чи місцевої рад. Принциповим для демократії є те, що народ може цю невелику групу людей контролювати, тому Карл Г. Флах каже: «Правильніше було б говорити про демократію не як владу народу, а як владу за дорученням і під контролем народу».

Отже, участь громадян у виборах – це ще не все, що потрібно для демократії. Якщо народ дивиться на обраних президента, мера чи депутатів як на місіонерів, які дбатимуть тільки про своїх виборців, а не про самих себе, то демократія неможлива.

І, звичайно, для того аби контролювати владу, центральну чи місцеву, громадянам потрібна якісна інформація про те, що ця влада робить або не робить.

Також, каже Карл Г. Флах, демократія не є владою більшості. «Народ» не можна розуміти ні як спільноту з єдиною волею, ні як спільноту з чіткою волею більшості»[3]. Важливі також суспільні групи, а не тільки окремі індивіди. Ці суспільні групи діють у ролі «постійного сполучного елементу між народом і його виборними представниками в парламенті та уряді»[4]. Серед таких груп: політичні партії, бізнес, громадські організації, науковці та освітяни, різноманітні об’єднання та асоціації. Ці групи конкурують між собою і, змагаючись, виробляють власні рішення. Як каже Карл Г. Флах,«західне індустріальне суспільство живе в умовах свободи лише доти, поки суперечності між представництвом інтересів та державною необхідністю – центр політичного процесу»[5].

А яку ж роль у такому суспільстві виконує преса?

На думку Карла Г. Флаха, її функція «каталітична»[6], ЗМІ висвітлюють проблеми суспільних груп, підштовхуючи їх вирішувати непорозуміння у публічній сфері. При цьому журналісти зазвичай ініціюють і контролюють цей суспільний діалог, не відстоюючи інтересів жодної з груп. Преса повідомляє про справи різних членів громади, обираючи такі теми, які є важливими для всіх. Таким чином, громадськість і може контролювати кожного, слідкувати за тим, аби кожна група мала рівні права. Американський дослідник Ерік Ламбет говорить із цього приводу, що журналісти мають повідомляти «соціальну правду», яка необхідна суспільству для «самоуправління»[7].

І, звичайно, для демократичного суспільства важливо, аби преса була вільною. За Флахом, «жодна партія, жодна організація, жодна компанія не може виконувати наявні в демократичному суспільстві завдання, користатися з прав і обов’язків, якщо немає свободи преси»[8].

Отже, оскільки демократія передбачає постійний (а не тільки під час виборів) контроль за владою, а також справедливу конкуренцію та залученість кожного до вирішення справ громади, вільні ЗМІ за такої ситуації обслуговують демократичні процеси. Або ж, як зазначає Пітер Левайн, «не можна визначати якість новин, не ставлячи питання про те, що саме з цими новинами роблять читачі, слухачі та глядачі. Це означає запитувати, які саме обов’язки ми маємо як громадяни»[9].

Тож демократія, демократичні цінності, зокрема свобода слова, свобода преси, а також і якість журналістики на місцях – це питання не тільки до працівників ЗМІ, але, передусім, до громадян, усього суспільства.

Чи може бути місцева преса сторожовим псом демократії?

Фахівці Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre зазначають, що місцеві ЗМІ повинні «надавати більше повноважень місцевим спільнотам і допомагати їм виконувати новий обов’язок – представляти інтереси місцевих людей»[10]. Також, на думку Расмуса К. Нільсена, постійна увага преси до представників влади та бізнесу знижує корупцію[11]. Адже всі розуміють, що завдяки усюдисущим журналістам можуть стати героями викривальних сюжетів. Також Нільсен вважає, що увага ЗМІ робить представників влади більш підзвітними громаді[12].

На думку вченого, журналісти мають висвітлювати для громади «ключові аспекти місцевих публічних взаємовідносин – особливо змагання еліт, конфлікти, допомагаючи громадськості й самим учасникам конфліктів ухвалювати рішення щодо того, чи впливає це на них, як саме, і чи мають вони бути залученими»[13].

Для того щоб виконати ці функції, журналісти мають надавати перевагу аналітичним матеріалам, а також і журналістським розслідуванням. До того ж мас-медіа мають бути незалежними, опиратися втручанню зацікавлених сторін. Однак, як у Великобританії (за свідченням Расмуса К. Нільсена), так і в Україні місцеві ЗМІ складно назвати сторожовим псом. Це, скоріше, «сторожовий пес, який не гавкає», пише британський дослідник або lapdog[14] – милий песик, дружній до всіх. Якщо ж говорити про контент українських ЗМІ, то критичних текстів, в яких би аналізувалася діяльність місцевої влади, бізнесменів, політиків, вкрай мало. Звернімо увагу, що за даними ІДПО, журналістських розслідувань у місцевих ЗМІ – 0,2 %[15]. До того ж дуже часто в місцевих розслідуваннях порушуються стандарти, а деякі з них нагадують «зливи»[16].

Також ми можемо згадати й німецького дослідника Герда Штромайєра, який говорить про те, що часто ЗМІ складно вибудувати адекватні взаємини з політиками, адже саме вони є важливими джерелами інформації, відповідно, можуть тиснути на журналістів, щоби ті були лояльними[17]. «Найбільш ефективно преса слугує тим, хто вже має певну впливовість, владу, ресурси. Але це не тому, що преса слугує цим групам, а тому що вона залежна від цих груп як від джерел новин»[18], говорить і Расмус К. Нільсен. Результатом цього стає те, що влада та ЗМІ «традиційно відіграють важливу роль у тому, щоб вирішити та привабливо упакувати те, що саме і як громадяни мають обговорювати»[19], пише Тейлор Оувен. Окрім влади, сьогодні з’являється дуже багато інших інституцій, що хочуть впливати на громадську думку, отже, за словами Біла Ковача та Тома Розенстіла, «ми стикаємося із можливістю того, що індустрію незалежних новин витіснять прагматичні повідомлення комерційних компаній. Якщо це станеться, ми втратимо пресу як незалежний інститут, який вільно моніторить інші впливові сили та інститути у суспільстві»[20].

Детальніше про використання різних джерел інформації місцевими ЗМІ ми поговоримо у наступних параграфах, проте маємо зауважити, що сьогодні існує дуже багато перешкод для того, аби саме місцеві ЗМІ, а не політики, влада чи представники великого бізнесу були провідними гравцями у медіасфері.

Подивімося, наприклад, на ізмаїльську газету «Курьер недели». На першій шпальті – мер і депутат. На другій – привітання від мера, депутатів, партій та обласної влади. На останній – згадки у двох матеріалах про мера та депутата.

Вважається, що перша, друга та остання шпальти є найбільш привабливими у газетному номері, адже кожен читач їх проглядає. Він більш уважний до матеріалів, що тут розташовані, адже таким чином редакція показує, що саме це – найважливіші теми. Відповідно, саме інтереси політиків та місцевої влади важливіші для сучасних місцевих видань – не тільки для «Курьера недели», але і для багатьох інших газет.

Про це свідчить наявність у місцевих ЗМІ матеріалів із ознаками замовності: згідно з останніми моніторингами ІДПО, таких текстів у середньому – близько 10 %. Проте, в окремих регіонах таких текстів може бути й більше. Наприклад, в Одеській та Луганській областях у лютому 2017 року – 23 %, у виданнях Дніпра – 22 %, Харкова – 15 %[21].

Наявність «джинси» впливає на довіру читачів до таких ЗМІ. А відповідно, і на те, чи знатиме аудиторія про важливі події, які відбуваються в регіоні. Це зі свого боку призведе до того, що під час наступних виборів місцевим жителям буде складно зробити обґрунтований політичний вибір.

Інформування, інтеграція, участь у справах громади

Для демократії вкрай важлива активна громада. Проте як зробити так, щоб громада стала брати участь у вирішенні місцевих проблем? Тут можемо згадати про дослідження американських дослідників на чолі із Джеком М. Маклеодом. Як вважають ці фахівці, необхідною тут є інтеграція громади[22].

Справді, якщо говорити про спальний мікрорайон великого міста, то серед його мешканців будуть і ті, кого називають «корінними», і ті, хто нещодавно купив квартиру, і квартиранти, і жителі гуртожитків чи просто туристи, що приїхали відпочити на декілька місяців. Для того щоб усі вони могли разом вирішити якусь проблему – добилися ремонту розбитої дороги або ж побудови дитячих майданчиків – їм потрібно об’єднатися.

І тут цікаво звернути увагу на декілька висновків із дослідження Джека М. Маклеода та його колег. По-перше, відсутність соціальних зв’язків між членами громади призводить до того, що участь у справах громади сприймається її членами як складне, а тому й небажане завдання. По-друге, незважаючи на те, що громадяни можуть брати участь у політиці на різних рівнях, наприклад, на національному чи регіональному, «конкретна дія, пов’язана із такою участю, завжди виникає на місцевому рівні (тобто всередині певної громади)»[23].

Отже, можемо зазначити, що демократія починається знизу – з місцевого рівня. І якщо громадяни не звикли разом вирішувати нагальні проблеми поблизу від свого місця проживання, вони не будуть зацікавлені й у тому, що відбувається на рівні держави і світу. А це ще один вагомий аргумент на користь того, щоб уважніше ставитися до проблем місцевих ЗМІ. Адже хто саме може поєднати різних людей із різними долями та поглядами на життя в єдину громаду? На думку Біла Ковача та Тома Розенстіла, «концепція журналізму невіддільна від концепції створення спільноти, а отже, й демократії»[24].  Повертаючись до нашого першого параграфу, згадаємо, що місцева преса формує у своїх читачів «відчуття місця», знайомить нас із тими, хто живе поблизу, цитує місцевих лідерів думок.

Як каже Джек М. Маклеод, «інтеграція громади та участь у місцевій політиці зумовлюється комунікацією»[25]. Зв’язки ж усередині громади залежать від використання членами цієї громади різних типів медіа[26]. Саме журналісти об’єднують людей, створюючи так званий «форум ідей», на якому кожен може представити свою пропозицію щодо вирішення певної ситуації або ж «говорити про речі, які безпосередньо впливають на життя місцевої спільноти»[27].

На думку Фрідленда та Маклеода, місцеві медіа виконують центральну інтегративну функцію у місцевій спільноті[28] Про це ж говорять й укладачі звіту «Майбутнє для громадянського суспільства», звертаючи увагу на те, що саме сьогодні як місцеві громади, так і більші спільноти є фрагментованими, тому спільні цінності та спільні знання мають постачатися місцевими журналістами, «які є членами цієї конкретної громади і діють від її імені»[29].

* * *

Міжнародні правозахисні організації, вимірюючи рівень свободи слова у різних країнах світу, завжди звертають увагу на те, наскільки якісною є інформація, яку аудиторія отримує через місцеві ЗМІ. Тож не можна говорити про те, що країна вільна, якщо її локальні медіа виробляють неякісний контент.

В Україні, згідно з оцінками ІДПО та інших громадських організації, місцеві ЗМІ поки що не виробляють достатньо якісний контент. У межах країни є тільки окремі успішні проекти. До того ж тотальна недовіра аудиторії до журналістики часом стає тією перепоною, яка б дозволила цим проектам стати більш поширеними.

Однак, саме місцеві ЗМІ мають поєднувати членів громади, надавати інформацію про спільні цінності та спільні завдання, і саме об’єднана громада надалі може впливати на місцеву владу та інші суспільні групи (бізнес, наприклад). І навпаки, якщо місцева преса відстоює тільки інтереси політиків та підприємців, не надаючи громаді достатньо якісного контенту, подібна громада почуватиметься ізольованою та безсилою.

Примітки

[1] Флах К. Г. Влада і злиденність преси / Ред.-упор. В. Ф. Іванов; Переклад В. Климченка – Київ: Академія української преси, Центр вільної преси, 2015. – С. 18-20.

[2] Там само. – С. 18.

[3] Там само. – С. 20.

[4] Цит. за Флах К. Г. Влада і злиденність преси / Ред.-упор. В. Ф. Іванов; Переклад В. Климченка – Київ: Академія української преси, Центр вільної преси, 2015. – С. 20.

[5] Там само. – С. 21.

[6] Там само. – С. 21.

[7] Ламбет Э. Б. Приверженность журналистскому долгу. Об этическом подходе в журналистской профессии. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://refdb.ru/look/2230174-pall.html.

[8] Флах К. Г. Влада і злиденність преси / Ред.-упор. В. Ф. Іванов; Переклад В. Климченка – Київ: Академія української преси, Центр вільної преси, 2015. – С. 22.

[9] Levine P. A blog for civic renewal [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.peterlevine.ws/mt/archives/cat_press_criticism.html.

[10] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Available at: <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[11] NIELSEN R. K. Introduction: The Uncertain Future of Local Press. // Local Journalism the Decline of Newspapers and the Rise of Digital Media. – London, New York : University of Oxford, 2015. – Р. 9.

[12] Там само.

[13] Там само. – С. 11.

[14] Там само. – С. 10.

[15] Єременко С. Деякі українські регіональні медіа сприяють окупантам в інформаційній війні – моніторинг Інституту демократії імені Пилипа Орлика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/deyaki_ukrainski_regionalni_media_spriyayut_okupantam_v_informatsiyniy_viyni_monitoring_institutu_demokratii_imeni_pilipa_orlika/.

[16] Пархітько О. Журналістське розслідування на одеському телебаченні (на прикладі телепроекту «Нормально» на «7 каналі») // Діалог: Медіастудії. – 2017. – № 23. – С. 132-154.

[17] Штромайєр Г. Політика і мас-медіа / Г. Штромайєр ; переклад з німецької Анастасії Орган. – Київ : Видавничий дім «Києво Могилянська академія», 2008.

[18] NIELSEN R. K. Introduction: The Uncertain Future of Local Press. // Local Journalism the Decline of Newspapers and the Rise of Digital Media. – London, New York : University of Oxford, 2015. – Р. 10.

[19] Owen T. Global Media Power // The Sage Handbook of Digital Journalism. – P. 64.

[20] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 15.

[21] Єременко С. Деякі українські регіональні медіа сприяють окупантам в інформаційній війні – моніторинг Інституту демократії імені Пилипа Орлика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/deyaki_ukrainski_regionalni_media_spriyayut_okupantam_v_informatsiyniy_viyni_monitoring_institutu_demokratii_imeni_pilipa_orlika/.

[22] McLEOD J. M. et al. Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation. // Political Communication. – 1999.  – Vol. 16. – No. 3. – Р. 316.

[23] Там само. – С. 316.

[24] Kovach B., Rosenstiel T. The Elements of Journalism, What Newspeople Should Know and the Public Should Expect. – Crown/Archetype, 2001. – Р. 21.

[25] McLEOD J. M. et al. Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation. // Political Communication. – 1999.  – Vol. 16. – No. 3. – Р. 316.

[26] Viswanath К., Kosicki G. M., Fredin E. S., Park E. Local Community Ties, Community-Boundedness, and Local Public Affairs Knowledge Gaps // Communication Research. – 2000. – №. 27 (1). – 27-50.

[27] Meeting the News Needs of Local Communities. London : Goldsmiths Leverhulme Media Research Centre, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  <https://www.gold.ac.uk/media/documents-by-section/departments/research-centres-and-units/research-centres/leverhulme-media-research/Meeting-News-Needs-PDF.pdf>.

[28] Цит за: McLEOD J. M. et al. Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation. // Political Communication. – 1999.  – Vol. 16. – No. 3. – Р. 316.

[29] Futures for Civil Society – Summary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.carnegieuktrust.org.uk/publications/futures-for-civil-society-summary/.